fbpx
Життєві історії
Скоро мій брат повертається з-за кордону, був там на заробітках. Буде жити з нами в селі, у хаті, яка дісталася нам від батьків. Хата на два входи, але я не хочу жити з Олегом

На сьогоднішній день я живу зі своєю сім’єю в звичайній маленькій хатині.

Ця хата мені залишилася у спадок від моїх тата й мами. У мене є чоловік і двоє дітей.

У цій хаті також прописаний мій рідний старший брат Олег. З нами зараз він не живе, він вже давно поїхав на заробітки, ми вже й не сподівалися усі, що він повернеться і захоче жити з нами в селі.

З зрозумілих причин, не хочу розповідати щось нехороше про свою рідну людину, адже я – його рідна сестра, та в мого брата досить таки непростий характер, на жаль. Навіть коли Олег мав великі гроші, все одно швидко вони кудись дівалися в нього, бо він людина така, ну трохи нерозумна людина. Олег ніколи не думав про майбутнє, таке враження, що він живе сьогоднішнім днем.

Свою частину хати я вже давно оформила так, як має бути. Маю всі необхідні документи у себе. У будинку приписані всі з моєї сім’ї. Згідно із усім мені належить велика частина будинку, братові – одна кімната в нашій хаті. Прав на неї я не маю, хоча і він не оформив право власності, документів у нього ніяких немає. За фактом, ця житлова площа нічия поки, але на ній прописаний брат.

Тепер просто все детально хочу написати. Олег живе не дуже добре, скрізь встановлює свої права, він людина дуже несімейна і непривітна, про це всі наші родичі і знайомі знають. З ним непросто жити під одним дахом. Я спільну мову з ним не змогла найти останнім часом.

А нещодавно від наших спільних знайомих я дізналася про те, що Олег скоро повернеться з заробітків додому. Я не знаю, чи привезе він додому якісь гроші, чи ні, але як і привезе, то вони в нього закінчяться дуже швидко, як завжди, бо він людина така, толку нічому не знає, навіть свою власну працю цінувати не вміє. Сьогодні в нього в кишені пару тисяч гривень, а завтра нічого може не бути зовсім, ні копійки.

Звичайно, що брат повернеться в село і буде жити з нами в хаті, оскільки йти йому більше нікуди, Олегові більше ніде жити. І я чудово розумію, що моє життя і життя моїх рідних буде дуже недобрим, у нас зміниться все не в кращу сторону. Справа в тому, що він бере все, що йому потрібно, а часто взагалі не приносить назад додому. Залишу я лопату чи сапку у дворі – через 10 хвилин їх уже немає, і більше ти її ніколи не побачиш. У нього така недобра звичка.

Олег легко може взяти і гроші, і речі. В наші кімнати вхід окремий, в його кімнату – окремий. Але він може зайти, коли йому потрібно, якщо я вийшла на подвір’я, і ​​щось взяти. Тому доводилося щоразу закривати двері на замок.

Якщо мої діти граються на вулиці, це створює для мене незручності і забирає багато часу, адже потрібно кожен раз бігати відкривати їм двері, щоб вони з вулиці зайшли до хати, а діти ще нічого не розуміють зовсім, вони ще малі, а я не хочу їм нічого пояснювати, щось нехороше про брата казати.

Мені зараз дуже сумно від того, адже розумію, що наше життя в хаті не буде таким спокійним, як було колись. Виїхати жити в інше місце у нас з чоловіком немає можливості, та й звикли ми вже тут забагато років і діти теж.

Ми поки не заробляємо настільки багато, щоб придбати для себе якесь інше житло. Та й чому ми повинні комусь платити за оренду теж, якщо у нас є і своя власна хата, ми зробили в ній хороший ремонт, доглянули маму, вклали чимало грошей. Та Олег скоро приїде додому, а я не знаю, як правильно вчинити. Що мені робити, адже він не зміниться ніколи, а я хочу гарно жити зі своєю сім’єю в себе вдома, в спокої та взаєморозумінні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page