Ми з Василем вже маємо дорослих дітей. Виховали їх, вивчили, відкладаючи кожну копійку, забираючи її у себе, глядимо онуків, якщо потрібно, одним словом, в усьому допомагаємо їм.
Наші син та донька живуть окремо від нас з батьком. Старшому синові ми свого часу купили квартиру, багато років відкладали гроші для цього. А коли з Василем вийшли на пенсію – меншій дочці залишили свою квартиру, щоб все було справедливо і в кожної сім’ї був свій власний куточок, а самі переїхали жити в хату у передмісті. Там свіже повітря, невеличкий город. Тримаємо невеличке господарство: кролики та кури, але пенсії нам зовсім не вистачає.
Потрібно платити за світло та газ, часто ходимо в аптеку, адже вже немолоді. Пенсія у нас з чоловіком мінімальна, ледве вистачає на життя.
Наші син та донька чудово про це знають, але жодного разу ніхто не запропонував нам свою допомогу. Син наш робить вигляд, що зовсім не розуміє натяків. Дочка почала сама скаржитися, що ледве оплачує своє помешкання, адже комуналка велика і ремонт все ніяк зробити не може, немає на це грошей.
Мені шкода їх, звісно, адже вони мої діти і хочеться, щоб їх життя щасливим було, але вони з сім’ями щороку їдуть кудись закордон відпочивати на дорогих курортах, значить не все так погано у них.
На роботу діти ніколи в міському транспорті не їдуть. Кожен з них має своє авто. Дочка любить щомісяця купувати собі обновки, вона гарно одягається завжди. А для внучки у 4-му класі дає стільки кишенькових грошей, що це вже занадто. Більше, ніж моя пенсія.
А син наш – то взагалі окрема історія. Сімейним бюджетом в них вдома керує невістка, і якби він і хотів би нам трошки допомогти, вона не дозволила б, я це добре знаю.
Коли наша сусідка розповідає, що її діти щомісяця оплачують їй комуналку, привозять продукти, раз на рік відправляють її у дуже хороший санаторій, мені стає дуже недобре на душі. Нам стає так прикро, бо ми теж допомагали своїм дітям, а віддачі від них немає зовсім ніякої.
Йде зима, а у нас немає за що купити дрова. Я дітям не раз про це натякала, що ми досі грубу не томимо, ні дров, ні грошей немає. Думала вони допоможуть, але вони відразу розповідають про своє, наші проблеми їх не хвилюють.
В молодості ми з сестрою допомагали батькам. Купували продукти, ліки. На зиму завжди купували дрова та вугілля, допомагали це скласти. Батьки ніколи без нас не садили город і ми добре знали, що маємо їм допомогти зібрати врожай. І нас по це ніхто не просив. Ми самі про це знали.
Не знаю, як живуть інші пенсіонери, але нам з чоловіком не вистачає грошей на життя, хоч ми і економимо. Як прожити далі? Ось така вдячність від дітей.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
