Я з тих жінок, що були заміжніми, але щастя так і не зазнали. За 20 років шлюбу я не можу пригадати нічого доброго, що було в моєму сімейному житті.
Більше того, мені навіть згадувати не хочеться той період, коли я була у шлюбі.
Заміж за Василя я вийшла, бо така була воля моїх батьків. Я з багатодітної родини, старша дитина, тому їм було вигідно, щоб я вийшла заміж і пішла з дому.
Крім мене, у батьків було ще четверо дітей, тому коли Василь посватався до мене, часу на роздуми у мене не було – вони відразу дали своє благословення.
Після нашого весілля Василь забрав мене до себе, ми стали жити з його мамою.
В своєму домі свекруха диктувала свої правила, а я була змушена її слухатись.
Я народила доньку, але навіть з своєю дитиною я не могла поводитися так, як вважала за потрібне, бо мама чоловіка завжди знала, “як краще”, і намагалася мені нав’язати свою думку.
Мене настільки не влаштовувало те, як я живу, що я постійно думала про те, як знайти вихід.
І з часом придумала! Поїхати закордон на заробітки – було моїм єдиним шансом змінити життя.
Так я опинилася в Італії. Донька моя в той час вже вчилася в старшій школі, я її залишила на свого чоловіка і його маму.
Вона з розумінням поставилася до того, що я їду, а її залишаю, бо і сама бачила, що живеться мені не солодко.
Як тільки я вирвалася з дому, і стала заробляти, я жодного євро додому не відправила, відразу вирішила, що буду все складати, щоб знову не залишитися при своїх інтересах.
Чоловік мені телефонував, лякав, що розлучиться зі мною, адже він сподівався, що всі зароблені гроші я буду йому висилати.
Але я вирішила нічого йому не давати, а про розлучення я і сама вже давно думала, тому сама ініціювала цей процес.
Спочатку я зібрала певну суму і купила доньці квартиру, відразу переписала її на неї, нехай це буде її дошлюбна власність, щоб в майбутньому моя дочка не терпіла всяким свекрухам лише тому, що у неї немає власного житла.
А потім я стала збирати собі на квартиру.
Я не поспішала, бо додому повертатися не збиралася, не зважаючи на всі прохання і скарги чоловіка.
Збирала євро я майже 8 років, але воно того вартувало. Бо тепер я повернулася додому, і купила собі шикарну трикімнатну квартиру.
Після цього про мене згадали всі родичі: і мої, і чоловікові.
Навіть для своєї свекрухи я нарешті стала хорошою, вона тепер мило мені посміхається, бо сподівається, що я ще буду жити з її сином.
Та для себе я вже давно все вирішила – тепер я самостійна і незалежна, в мене є своє житло, тому нікого слухати я не збираюся, буду жити так, як я сама вважаю за потрібне.
Щодо чоловіка, то назад я його точно не прийму. Не хочу! Зараз мені це зовсім не потрібно!
Його мама каже, що я ще пошкодую про своє рішення, бо сім’я – це важливіше, ніж гроші.
Але я вважаю, що в моїй ситуації я роблю все правильно.
Не люблю я свого чоловіка, не хочу з ним жити, і маю можливість сама себе забезпечувати!
Скажу вам відверто – я взагалі більше заміж не хочу. Тепер буду жити для себе і для своєї доньки.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.