fbpx
Життєві історії
Скінчилося моє щастя, коли свекри продали свою велику квартиру на околиці і купили однокімнатну в сусідньому будинку, та ще дачу за містом. Як водиться, ми обмінялися запасними ключами, мало що може трапитися. Тепер свекруха приходить до нас коли захоче і хазяйнує у нас в квартирі

Я молодша в сім’ї, а всього нас три сестри. Мама завжди нас вчила бути добрими до людей і завжди виявляти повагу до них. Особливо мама нас готувала до того, що колись в наше життя ввійде чужа жінка, мама чоловіка, і ми повинні зробити все для того, щоб жити мирно.

Перший хлопець привів мене знайомитися через місяць. Я скинула в передпокої босоніжки і пройшла в кімнату. Краєм ока побачила, як мати ногою поправила моє взуття, щоб стояли рівно. Усе! Більше я з ним спілкуватися не стала. Це не дрібниця, а перший дзвіночок, що будеш завжди винуватою.

З іншим хлопцем ми зустрічалися довго, та й зараз друзі. Але невісткою стати не вдалося – мамою несподівано виявилася моя вчителька з трудового навчання. Був такий предмет, де дівчаток навчали шити, готувати. Її фразу «Та хто тебе таку заміж візьме, якщо ти голку в руках не вмієш тримати?» – я запам’ятала. Це коли вона вчила красиво зашивати шкарпетки, а я просто зашила, як небудь, ніби хтось буде носити ці драні шкарпетки!

Нарешті я зустріла ще одного хлопця, після кількох місяців зустрічання він запропонував мені вийти за нього заміж. П’ять років з чоловіком прожили, з’явилася дитина. Свекруха ні в що не втручалася. Якщо просила допомоги – не відмовляла, хвалила мене, при непорозуміннях завжди поступалася, говорила: аби вам добре було. У суперечках завжди приймала мою сторону. Говорила синові, що поступися жінці, а та ніжністю не образить.

Скінчилося моє щастя, коли свекри продали свою велику квартиру на околиці і купили однокімнатну в сусідньому будинку, та ще дачку за містом. Як водиться, ми обмінялися запасними ключами, хіба мало що!

Свекруха внадилася приходити, коли ми на роботі. Прийдеш втомлена, а у мене на кухні відро огірків і записка: «Накрути огірочків на зиму, донечко». А може, у мене інші плани? Або вранці я в поспіху шукала рукавички тонкі, ящик витрусила на диван. Приходжу, а всі рукавиці і шкарпетки стопочками складені.

Або дзвонить і каже: «Я коли до вас не прийду – у кота завжди повна миска їжі, так не можна, він розтовстіє, треба давати дозовано і по годинах». Вже й кота нашого вчепила. А вчора пакет зі сміттям винесла, я відправляю чоловіка, я до відра – а відро порожнє!

Я терпіла-терпіла, і все їй сказала, так вона здивувалася, навіть мені здалося, щиро. Вона ж допомогти хотіла! А я розумію так, що мені вказали, яка я погана господиня. Як це виглядає з боку? Як віднадити її приходити до нас, коли нас не вдома?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page