Багато людей не розлучаються лише тому, що не хочуть мати самотню старість. 40 років ми з чоловіком прожили душа в душу, виростили двох доньок, трьох онуків. Ми одружилися після третього курсу інституту. Тоді це було нормально, перший час нам допомагали батьки, а потім ми самі будували своє життя.
Завжди разом, в радості і в горі. Працювали, будували будинок, ростили дітей, а потім внуків. Чоловік завжди добре заробляв, але і я ніколи, крім часу декрету, не сиділа вдома. Я намагалася встигати все – і на роботу ходити, і тримати порядок в домі. Господинею я була доброю, і доньок так навчила.
Я не пригадую, щоб ми з чоловіком колись серйозно сварилися. У нас завжди було так, що чоловік головний, а я за ним, як за кам’яною стіною. Поки дівчата жили з нами, у нас були спільні інтереси, а відколи доньки повиходили заміж (чоловік кожну забезпечив житлом), ми з чоловіком почали віддалятися один від одного.
Чоловік все частіше почав затримуватися на роботі. Постійно говорив, що на фірмі є проблеми, які він вирішує. А потім його ніби підмінили. Я стала йому непотрібна. Потім до мене почали доходити чутки, що у чоловіка є інша.
Розлучницею виявилася 40-річна розлучена секретарка мого чоловіка. Я знала про їх роман, але мовчала, бо розуміла, що можу зробити лише гірше. Все наше спільне майно чоловік оформив так, що в разі розлучення мені б практично нічого не дісталося. Я ніколи не звертала уваги на юридичні питання, так як завжди довіряла чоловікові.
Скажу відверто, я боялася розлучення, адже в 60 років я не хотіла залишатися самотньою і на вулиці. Але що має бути, того не минути. Не знаю, як вплинула на чоловіка та жінка, але він вирішив зійтися з нею, а зі мною розлучитися. Все, що запропонував мені мій чоловік – це однокімнатна квартира на окраїні міста.
Чоловік довго не зволікав, одружився вдруге і привів ту жінку в наш дім. Дім, який я будувала багато років, в який я вкладала душу, от так, в одну мить став для мене чужим. Тепер там господарює нова дружина мого чоловіка. А мені можна приїжджати лише на дачу. Чоловік сказав, що я можу там відпочивати стільки треба.
Найприкріше те, що мої діти підтримують чоловіка, вони не перестали з ним спілкуватися, навпаки, приходять в гості до нього і до його нової дружини, з якою вони подружилися. Я вважаю, що це чистої води зрада з їхньої сторони. Але я їх розумію, вони тримаються батька, щоб не залишитися без спадщини.
А що мене чекає? Нічого доброго поки на думку не спадає. Я нікому не вірю.
Фото ілюстративне – novosel.
