Я сім років працювала в Німеччині на будівництві, практично жила там, адже додому приїжджала дуже рідко, а все тому, що хотіла забезпечити гідне життя своєму єдиному сину, адже дуже любила його.
А тепер хотіла повернутися додому, але син мене дуже недобре зустрів.
Справа в тому, що чоловік залишив мене зовсім молодою, тоді нашому Дмитрику був лише рік. Чоловік після того зовсім не допомагав ні мені, ні дитині.
Я жила в селі, мені важко було одній виховувати сина, але я вирішила, що маю зробити усе, щоб наше життя стало кращим.
Я бралася за усю роботу, добре, що мама моя тоді була ще жива, вона мені допомагала з дитино, а я влаштувалася на роботу в місто, їздила туди щодня. Загалом сина виховала я сама.
А коли він вступив на навчання у місто, грошей нам стало не вистачати і я подалася за кордон. Вирішила їхати в Німеччину, там вже мій брат двоюрідний працював. Сказав, що в них в бригаді є також жінки, вони виконують неважку роботу, прибирають на будівництві також. Пообіцяв. що навчать мене всьому і я зможу і собі на життя заробити. Я погодилася і поїхала за кордон.
За всі ці роки я вивчила сина, купила йому квартиру в місті, зробила весілля сама, лише за гроші свої.
Найважчий період в житті був у мене, коли не стало мами, бо я картала себе за те, що свою старість вона провела сама, хоча я і надсилала їй гроші, але це не те, та й не витрачала вона ті гроші особливо, а збирала, відкладала для мене, про що я дізналася, коли її не стало. Та я заспокоювала себе тим, що все це заради сина, заради моєї дитини.
А зараз важко мені на будівництві, роки вже не ті і я зібралася повертатися додому. Справа в тому, що я тут познайомилася з чоловіком, він теж з України, у нас щирі почуття, багато років вже знаємо одне одного. Плануємо створити сім’ю і жити в Україні.
Коли мій син про все дізнався, сказав, що навіть знати мне не хоче, адже я проміняла цього на чужу людину якусь. Син зараз залишився без роботи, а дружина чекає дитину, мого онука, вони надіялися на мене. Син сказав, що перед тим, як приїхати, я мала б попередити його, адже він не знає, що тепер і робити.
Загалом, виходить так, що вони завжди шикарно жили на мої гроші, а тут, виходить, все скінчилося, я повернулася з заробітків додому назавжди і це не сподобалося їм. та найприкріше, що в усьому винують мого майбутнього чоловіка, мовляв, це через нього я змінила життя.
Але нікого не цікавить, що я вже немолода і не можу важко працювати, хочу жити спокійно вдома. Мені небагато потрібно. Сина свого я повністю забезпечила усім: квартира, авто. Я навіть собі грошей не відклала, усе віддавала йому.
Зараз я живу в старенькій маминій хаті, зрозуміла, що лише вона мені рідною людиною була, лише вона турбувалася про мене. Усі гроші, які я залишила їй – вона відклала для мене, жодного євро не витратила. Шкода, що я зовсім забула про неї, та й про себе забула, а все через сина, та він ще й ображається на мене з дружиною.
Добре, що хоч зараз зрозуміла помилку свою. У мого чоловіка немає сім’ї, але є хороші заощадження, він гроші усі відкладав, гарний будівельник. Сказав, що біля маминої старенької хати збудуємо велику свою і будемо жити в ній щасливо.
Я радію, що хоч на старості років добре поживу. Але хіба я буду щасливою, коли сина і знати не хоче мене? Що мені робити, чи зрозуміє він колись свою помилку? Та чи варто мені до нього ходити і намагатися помиритися з ним?
Фото ілюстративне.
