Жила в невеликому селі одинока мати зі своїми чотирма дочками. Жила сім’я в любові і взаєморозуміння. Був у матері ще один син, але він жив дуже-дуже далеко від села.
У нього єдиного були вже діти. Вирішила мати його провідати. Зібралася жінка, попрощалася з дочками, сказала, що не знає, коли приїде і поїхала. За матеріалами
Довго не було матері, а повернулася назад тільки через два місяці.
Мати тільки увійшла будинок – відразу дочки до неї. Одна за одною почали говорити, як сумували за нею і як сумно їм було без неї. Мовчала лише наймолодша дочка.
– Мамочко, я чекала тебе так, як суха земля чекає крапельку дощу!
Посміхнулася мати.
– Мамочко, а я плакала за тобою так, як маленьке кошеня плаче за кішкою.
Стало мамі дуже приємно.
– А мені було важко без тебе так, як бджілці без квітки.
Обняла матір свою дочку.
Четверта дочка мовчала. Всі подивилися на неї. Вона пішла на кухню, принесла склянку молока і шматок білого хліба.
– Сідайте, мамо, ви напевно, втомилися і зголодніли з дороги. Поїжте.
У матері з очей скотилася сльоза. Зрозуміла вона, що наймолодша дочка любить її не тільки на словах.