Дочка моя приїхала до нас в село на свята, і просто перевернула наші з чоловіком плани.
Вона з дому давно поїхала, спочатку вчитися в університеті, а потім вже влаштувалася на роботу і залишилася в місті.
Згодом заміж вийшла, у нареченого теж житла не було, то ж вони кілька років по знімних квартирах моталися.
Мені її чоловік відразу не сподобався, але я не стала дочці нічого говорити, не стала відмовляти її від заміжжя, бо це її життя, вона доросла, хай сама і вирішує.
Сімейне життя у дочки таки не склалося, проживши з чоловіком трохи більше трьох років, вона і сама побачила, що він не до сімейного життя, адже дочка працювала, все оплачувала, а зять здебільшого байдикував, бо не міг ніяк роботу собі знайти.
Зрештою, доньці це набридло, і вона сама подала на розлучення.
Ми знову не втручалися, нехай сама вирішує.
І як ми не старалися, але в підсумку у всіх бідах дочки вийшли винними ми.
Дочка має на нас з чоловіком образу, що ми її житлом не забезпечили, вона просто переконана, що всі її негаразди від того, що у неї немає власної квартири.
В січні дочка приїхала додому, до нас в село, і стала просити, щоб ми їй квартиру купили.
Гроші у нас з чоловіком є, ми їх збирали багато років, але на іншу потребу – ми планували збудувати ще один будинок, в який би ми могли б запускати туристів і мати з того на старість заробіток.
Ми живемо в курортному селищі, і таким чином у нас заробляє багато людей, і ми теж до цього довго йшли.
Гроші збирали, в усьому собі відмовляючи, вже маємо земельну ділянку під будівництво, план будинку теж є, то ж думали з весни починати, мій чоловік будівельник, він сам все зробить, разом з своєю бригадою, то ж справа майже в роботі.
А тут приїхала дочка, плачеться, що їй квартира дуже потрібна, що у неї життя ламається, а ми про свій будинок лише думаємо.
Як мама, я звичайно, дуже шкодую свою дитину, і готова віддати їй ці гроші, аби в неї лише все було добре.
Але мій чоловік проти, навіть нічого не хоче чути, каже, що ми зараз гроші доньці віддамо, і на старість лишимося при своїх мізерних пенсіях.
Він таки не хоче відмовлятися від будівництва, і має на це право.
Але як пояснити доньці, яка марить квартирою, що нам ці гроші теж потрібні?
Зрештою, ми ж і для неї стараємося, бо вона у нас єдина дитина, а значить, і єдина спадкоємиця.
Дочка поїхала, не телефонує нам вже кілька днів, образилася дуже.
Що ж робити? Чи правильно ми з чоловіком поступаємо?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
