fbpx

Шлюб у дочки не склався, проживши з чоловіком трохи більше трьох років, вона і сама побачила, що він не до сімейного життя, адже дочка працювала, все оплачувала, а зять здебільшого байдикував, бо не міг ніяк роботу собі знайти. Зрештою, доньці це набридло, і вона сама подала на розлучення. Ми не втручалися, вирішили, нехай вона сама вирішує, але в підсумку винними вийшли ми

Дочка моя приїхала до нас в село на свята, і просто перевернула наші з чоловіком плани.

Вона з дому давно поїхала, спочатку вчитися в університеті, а потім вже влаштувалася на роботу і залишилася в місті.

Згодом заміж вийшла, у нареченого теж житла не було, то ж вони кілька років по знімних квартирах моталися.

Мені її чоловік відразу не сподобався, але я не стала дочці нічого говорити, не стала відмовляти її від заміжжя, бо це її життя, вона доросла, хай сама і вирішує.

Сімейне життя у дочки таки не склалося, проживши з чоловіком трохи більше трьох років, вона і сама побачила, що він не до сімейного життя, адже дочка працювала, все оплачувала, а зять здебільшого байдикував, бо не міг ніяк роботу собі знайти.

Зрештою, доньці це набридло, і вона сама подала на розлучення.

Ми знову не втручалися, нехай сама вирішує.

І як ми не старалися, але в підсумку у всіх бідах дочки вийшли винними ми.

Дочка має на нас з чоловіком образу, що ми її житлом не забезпечили, вона просто переконана, що всі її негаразди від того, що у неї немає власної квартири.

В січні дочка приїхала додому, до нас в село, і стала просити, щоб ми їй квартиру купили.

Гроші у нас з чоловіком є, ми їх збирали багато років, але на іншу потребу – ми планували збудувати ще один будинок, в який би ми могли б запускати туристів і мати з того на старість заробіток.

Ми живемо в курортному селищі, і таким чином у нас заробляє багато людей, і ми теж до цього довго йшли.

Гроші збирали, в усьому собі відмовляючи, вже маємо земельну ділянку під будівництво, план будинку теж є, то ж думали з весни починати, мій чоловік будівельник, він сам все зробить, разом з своєю бригадою, то ж справа майже в роботі.

А тут приїхала дочка, плачеться, що їй квартира дуже потрібна, що у неї життя ламається, а ми про свій будинок лише думаємо.

Як мама, я звичайно, дуже шкодую свою дитину, і готова віддати їй ці гроші, аби в неї лише все було добре.

Але мій чоловік проти, навіть нічого не хоче чути, каже, що ми зараз гроші доньці віддамо, і на старість лишимося при своїх мізерних пенсіях.

Він таки не хоче відмовлятися від будівництва, і має на це право.

Але як пояснити доньці, яка марить квартирою, що нам ці гроші теж потрібні?

Зрештою, ми ж і для неї стараємося, бо вона у нас єдина дитина, а значить, і єдина спадкоємиця.

Дочка поїхала, не телефонує нам вже кілька днів, образилася дуже.

Що ж робити? Чи правильно ми з чоловіком поступаємо?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page