Сімейне життя моє зовсім не склалося, чоловік пішов, а я залишилася сама з двома дітьми. Він зустрів іншу і вирішив шукати своє щастя там.
Я добре розуміла, що тепер наш з дітьми добробут залежить лише від мене, тому дуже старалася як могла, щоб дати їм краще життя, ніж бачила сама. Але в селі роботи хорошої немає, підробітки не так просто знайти, а зарплати зовсім маленькі.
Діти росли, тому потрібно було щось змінювати, швидко вирішувати щось. Я хотіла забезпечити дітям хороше майбутнє. Тому, коли подруга моя приїхала в наше село, я вирішила з нею поговорити.
Ольга вже багато років працювала в Італії. Виїхала туди дуже давно і залишилася там жити, там у неї все добре склалося, є сім’я. Подруга сказала, що допоможе мені знайти роботу, доглядати за літніми людьми.
Діти вже підросли, навчалися, тому у мене була можливість поїхати та залишити їх самих. Робити в рідній країні не було чого, а заробити хотілося грошей для сім’ї.
Старша донька вийшла заміж кілька років тому. На весілля для неї я купила для них з зятем автомобіль, оскільки в нареченого вже було своє житло. На весілля я не змогла приїхати, так склалися обставини.
А для себе я ще добре знала, що потрібно ще молодшій доньці допомогти. Людмила була трішки неспокійною дівчиною. Не думала зовсім сама про своє майбутнє. А рік тому так прямо і сказала мені, що хоче свою квартиру в місті, бо вона не може орендувати житло, їй не вистачає своєї зарплати.
Але це все при тому, що я кожного місяця висилаю для неї немаленьку суму на життя, щоб вона ні в чому не мала потреби. Людмила завжди скаржилася мені, що колись вона жила наче бідна людина і доношувала речі своєї старшої сестри.
Мені було не приємно чути подібні слова від своєї дитини, адже я старалася для дітей дати все найкраще і розуміла, що Людмила говорить це і рахує винною мене, що я не могла їй забезпечити багате дитинство. Але я була тоді зовсім одна, мені ніхто не допомагав. Тому я погодилася на покупку квартири для неї.
Людмила дуже просила двокімнатну квартиру. Я вирішила, що донька подорослішала, стала розумнішою і теж буде відкладати собі на житло, але вона вирішила, що це я повинна для неї купити квартиру. Людмила навіть не запитала мене чи я зможу сама відкласти таку велику суму грошей.
В Італії я вже шість років працюю, за цей час я вивчила їх мову. Люди тут дуже хороші, вони мені допомогли, я їм безмежно вдячна. Цього року я попросила на роботі відпустку на свята, і мені її погодили. Мені вже дуже хотілося додому я дуже скучила за дітьми та рідною землею, за своєю Батьківщиною.
Та коли я сказала своїм дітям, що приїду на свята додому, Людмила відразу стала відмовляти мене приїжджати додому. Мені прикро було від її слів. Вона мене не бачила стільки часу і каже, щоб я і далі не приїжджала, а працювала поки є робота. Донька пояснювала це тим, що зараз такі непрості у світі часи і я не зможу потім повернутися назад, а ще гроші на квартиру заробити потрібно. Ось така подяка дитини, для якої стараєшся зробити життя кращим. Тепер навіть не знаю чи варто залишатися тут і заробляти гроші для неї.
Фото ілюстративне.
