fbpx
Життєві історії
Щотижня, в п’ятницю, або у вихідні до нас приходила в гості подруга дружини з своїм чоловіком. Так як зустріти гостей з порожнім столом нам якось совість не дозволяла, то ми завжди самі накривали стіл. Інколи дружина готувала якісь вишукані страви, а коли не було часу – ми просто курочку смажили і салатики робили. Нерідко ми з її чоловіком виходили на вулицю, щоб посмажити шашлики біля нашого будинку. Я все чекав, що друзі одного разу здогадаються, і привезуть харчі з собою, або, принаймі, запропонують розділити витрати, але вони вперто приїжджали без нічого

Я завжди намагаюся добре ставитися до людей. Ми – молода сім’я, і завжди раді новому спілкуванню. То ж коли у моєї дружини на роботі з’явилася подруга Марина, ми почали спілкуватися сім’ями.

Нерідко ми запрошували Марину саму або зі своєю сім’єю до нас в гості – в п’ятницю в кінці робочого тижня або у вихідні. Кілька разів в місяць ми точно бачилися.

Як правило, вони приїжджали до нас практично з пустими руками, якусь цукерку нашій дитині приносили, з формулюванням: «Якщо щось треба буде – докупимо у вас біля будинку, по ситуації». Так як зустріти гостей з порожнім столом нам якось совість не дозволяла, то ми завжди самі накривали стіл.

Інколи дружина готувала якісь вишукані страви, а коли не було часу – ми просто курочку смажили і салатики робили. Нерідко ми з її чоловіком виходили на вулицю, щоб посмажити шашлики біля нашого будинку.

Особливо з ним ми не здружилися, але було кілька загальних тем – наприклад футбол, ми біля багаття смажили м’ясо і спілкувалися, якщо вже в компанії виявилися. Зрозуміло м’ясо купували ми і жодного разу ніхто не запропонував скинутися. Жили Марина з родиною на знімній квартирі в найближчому передмісті.

Я все чекав, що друзі одного разу здогадаються, і привезуть харчі з собою, або, принаймі, запропонують розділити витрати, але вони вперто приїжджали без нічого. Максимум – коробка цукерок чи пляшка, і то не завжди.

Але одного разу, під час такого чергового застілля, наші нові друзі похвалилися, що вони купили будинок на кількох сотках, як і мріяли, в межах міста – в приватному секторі і вже поступово перевозять речі. Я жартома сказав, що тепер шашлички будемо на природі смажити, все ж таки в саду приємніше, ніж в задушливій квартирі сидіти.

На що чоловік Марини відповів: «Ми плануємо міні-кафе там відкрити, кілька столиків поставити, так що звичайно приходьте, будете у нас першими клієнтами». Спершу я сприйняв це як запрошення і продовжив: «Ну, постійним клієнтам у вас знижки нормальні будуть, чи не так?».

Чоловік Марини, не задумуючись, дав відповідь, яка мене ошелешила: «Якщо знижки розкидати направо і наліво, то ніякого бізнесу не побудуєш».

Зрозуміло ми їх тут же не вигнали, «досиділи вечір», продовжували якось спілкуватися, але ніяких натяків на те, що це був жарт і ніяких запрошень на новосілля не було.

Випровадили ми їх і сказав дружині, що б ноги їх більше в нашому домі не було. Дружина ще просила мене переглянути своє рішення, адже крім Марини у неї не було інших подруг, але зрештою – повністю погодилася зі мною. Адже на дружбу такі споживацькі відносини зовсім не схожі.

Фото ілюстративне – etuket.

facebook