Ще десять років тому мій син одружився. Треба сказати, дуже вдало. Мої свати – заможні люди, добре живуть. Сваха вже багато років на заробітках в Італії, вона на весілля дітям квартиру подарувала.
Мені тоді за себе так прикро стало, ми з чоловіком живемо значно скромніше, абияких статків не маємо. Ведемо господарство, маємо курей, корову, свиню, обробляємо город. З того і живемо. Чоловік працює водієм автобуса, а я торгую на ринку власними продуктами.
Для сина ми хотіли кращої долі. Відразу після школи Михайло поступив в університет, а потім вирішив одружитися з своєю однокурсницею. Ми нічого проти не мали, раділи за сина, тільки розуміли, що до сватів нам не дотягнутися. Відколи сваха подарувала дітям квартиру, я картала себе і чоловіка, що ми їм нічого не можемо дати.
З свахою своєю я бачилася всього один раз на весіллі, потім вона повернулася в Італію. А коли знову приїжджала, то якось не виходило зустрітися нам. А невістка моя, Ніна, мене відразу не злюбила. Нічого такого вона мені не говорила, але трималася завжди відсторонено. Я в їхнє життя не лізла, вони живуть добре, і нехай.
Щосуботи я їздила на базар з двома сумками – в одній продукти для продажу, а в іншій – для сина з невісткою. Я завжди їм відкладала все найкраще і найсмачніше. У мене на городі є все – і огірки, і помідори, в саду яблучка, груші, сливи. І молоко, і яйця, і м’ясо з щирою душею я несла в дім до сина, а невістка жодного разу дякую не сказала, все носом крутила.
Я розумію, їй мама присилала італійських смаколиків, вона мого не потребувала, бо сама могла собі все купити на базарі. Але хоч Ніна і була не рада моїм візитам, я все одно щосуботи возила їм сумку з продуктами. Вона жодного разу мені за це навіть чаю не запропонувала. Але я і сама постійно говорила, що поспішаю, сумку в коридор поставлю, і йду.
Як вона не розуміє, що мені, як мамі, хочеться про них дбати, хочеться поділитися з ними найкращим, що в мене є, от шкода лише, що є небагато.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
