Щось ти, Маріє, швидко з міста від сина повернулася, – каже мені сусідка, яку просила дивитися за моїм котом, поки я гостюватиму у сина. – Так, Ганнусю, швидше приїхала, бо син з невісткою на відпочинок зібралися, готель вже забронювали, а що я сама в квартирі їхній робитиму? – кажу, і тишком витираю сльози, щоб сусідка не побачила, а то по селу рознесе. Насправді, я так з’їздила до сина, що нікому не побажаєш. З’ясувалося, що син мене соромиться

– Щось ти, Маріє, швидко з міста від сина повернулася, – каже мені сусідка, яку просила дивитися за моїм котом, поки я гостюватиму у сина.

– Так, Ганнусю, швидше приїхала, бо син з невісткою на відпочинок зібралися, готель вже забронювали, а що я сама в квартирі їхній робитиму? – кажу, і тишком витираю сльози, щоб сусідка не побачила, а то по селу рознесе.

Насправді, я так з’їздила до сина, що і ворогу не побажаєш. З’ясувалося, що син мене соромиться. Так прикро мені ще не було ніколи.

Я свого сина ростила сама, бо мого чоловіка рано не стало. Та й народила я його пізно, майже в 35 років. Жили ми в селі, бідно жили, та я старалася дати своєму Іванкові все необхідне.

Вчився він в школі добре, і я всіх сил доклала, щоб він зміг вчитися в столичному університеті. Поступив Іван сам, своїми силами, але я підтримувала його на початках і грошима, і домашніми продуктами.

Потім стало легше, бо Іван почав підробляти, він поєднував навчання і роботу і став навіть дуже непогано заробляти, бо працював в сфері айті.

Додому син приїжджав рідко, але я з розумінням ставилася до цього. Він швидко просувався в кар’єрі, і до 30-ти років купив двокімнатну квартиру. Я там ще ні разу не була, бо ж до столиці далеко. Син по відеозв’язку все показав, і на тому все.

Я раділа за сина, але мене хвилювало, що він досі неодружений. Та влітку минулого року Іван таки мене потішив, і сказав, що має наречену, з якою збирається одружитися.

Це була чудова новина. Я взяла 50 тисяч гривень, які я складала кілька років, і стала збиратися, адже пропустити весілля єдиного сина я не могла.

Проте, тут мене чекало розчарування. Син сказав, що весілля не буде, вони просто розпишуться, і все.

“Мамо, чого будеш їхати в таку далеку дорогу? Ми з Аліною візьмемо відпустку і приїдемо до тебе” – сказав син, переконуючи мене, що не треба їхати.

Я його послухала, нікуди не їхала, а стала чекати. Проте минуло літо, осінь, зима йде повним ходом, а син так і не знайшов часу, щоб приїхати до мене.

От я і вирішила зробити йому сюрприз. Купила квиток на потяг, і поїхала в столицю. Приїхала зранку, набрала сина, і кажу, мовляв, синку, маму зустрічай.

Іван явно не зрадів моєму сюрпризу, викликав для мене таксі, а сам поїхав на роботу. Вдома мене зустріла невістка, ми з нею, нарешті, познайомилися.

Аліна навіть не намагалася мені сподобатися. Запросила мене на кухню, зробила чай. Пояснила, що вона не снідає зранку. А я ж з дороги, їсти дуже хотіла.

Я привезла з собою дві сумки домашніх продуктів, яйця, м’ясо, закрутки різні, та невістка все критично оглянула і сказала, що вони таке не їдять, залишила тільки яйця, а решту веліла або викинути, або з собою назад забирати.

Як я могла викидати продукти? Поки сина не було вдома, я сказала невістці, що прогуляюся, вийшла на вулицю, запитала у людей, де тут найближчий ринок, поїхала і продала продукти, у мене все домашнє, розлетілося миттєво.

Ввечері син прийшов додому, і став мене картати, навіщо я приїхала, адже дорога далека, я могла в поїзді простудитися.

Мене майже розчулила турбота сина, але у мене була важлива місія, я хотіла і з невісткою особисто познайомитися, і подарувати синові гроші, я ж на його весілля ті 50 тисяч складала.

Ввечері прийшли батьки невістки, ми посиділи за чаєм з тортиком, познайомилися, вони мені здалися хорошими людьми.

І тут сваха каже: “Як шкода, що ви не змогли на весілля приїхати. Гарно було”.

“Весілля? Яке весілля?” – здивовано питаю.

Виявляється, що весілля було, на 100 осіб, але син усім сказав, що я захворіла, і не можу приїхати.

Я підіграла свасі, сказала що так, я захворіла і не могла приїхати, але дуже хотіла. Та насправді я ледь стримувала сльози.

Вранці я прокинулася, а сина вже вдома не було, на роботу поїхав. Невістка знову зробила лише чай. Я подумала і зрозуміла, що мені треба додому їхати.

На вокзалі я пішла в кафешку, і смачно поїла. Ціна не дешеві, але я за два дні добряче зголодніла, тому взяла і борщику гаряченького, і м’яса підсмаженого з картопелькою. Гроші у мене були, я ж продукти продала на ринку.

А ті 50 тисяч я так і не встигла сину подарувати, бо він не знайшов часу зі мною поговорити. Я додому доїхала, а він навіть не подзвонив і не запитав, як я.

Не можу я збагнути, як він міг мені, рідній мамі, не сказати про своє весілля?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page