Мені зараз 52 роки, свекрусі 80. За майже 30 років шлюбу я так і не змогла отримати її прихильності, хоча дуже старалася, особливо напочатках. Я намагалася бути хорошою невісткою для матері чоловіка. Але як я не старалася, так і не отримала її любові або хоча б доброго ставлення. Народила я двох дітей, її внуків, але і це не допомогло.
Одружилися ми з чоловіком, коли мені було всього 17 років, я щойно закінчила школу. Ми були з одного села, і мамі чоловіка не подобалася моя родина, вона вважала, що її син вартий кращої дружини.
Після весілля ми пішли жити до чоловіка, його мама була не в захваті від цього, постійно докоряла, що я прийшла до них без нічого. А що могло в мене бути в 17 років? Та й батьки нічого не могли мені дати, так як я справді була з бідної родини. І цю незаможність свекруха не могла мені пробачити протягом усього життя.
Але мій плюс був у тому, що чоловік завжди був на моєму боці. І при ньому вона мовчала. Зате люди навколо говорили, як вона поливає мене брудом. І онуків теж. Мені всі говорили: «Як ти її терпиш? Тобі пам’ятник за життя ставити треба». Але я все намагалася її підкорити хорошим ставленням.
З свекрухою ми прожили 15 років, а потім ми з чоловіком придбали собі квартиру. На той час не стало свекра і свекруха залишилася сама. Тоді вона почала змушувати мого чоловіка приїжджати до неї щовихідних і на свята, а мене вона бачити не хотіла. Часто бувало так, що на Святий вечір чоловік перше їхав до мами, вечеряв з нею, а я з дітьми його вдома чекала.
До нас свекруха приїжджати не хотіла і мене у себе бачити теж не бажала. І так продовжується вже багато років. Сил немає, чесне слово, а чоловік її слухається – вона ж його мама.
Наші діти вже давно дорослі і вони повністю підтримують мене. Тобто, внуки з бабусею не хочуть спілкуватися. Вона вже багато років тому пересварилася з усіма сусідами і ні з ким не розмовляє. Одним словом, через свій характер свекруха на старість залишилася одинокою і самотньою.
Зараз їй 80 років. Сили вже не ті. І ось тепер вона раптом чоловікові починає говорити по телефону, що я їй не дзвоню, і внуки не дзвонять. І що ось вона нікому не потрібна. Я в даний момент просто ніяк не беру участі в її житті. І ніяка тут мудрість не допомогла. Мені дуже шкода мого чоловіка, який все життя мусів робити те, що бажала його мама.
Правда, зараз свекруха притихла. Я ніколи не говорила і не скажу чоловікові за неї не одного поганого слова – йому вона мати. А для мене це жінка, яка ніколи не любила ні мене, ні моїх дітей.
А цього року чоловік сказав, що мама запрошує нас всіх до себе на Різдво. І я, і мої діти дуже здивувалися, адже вона ніколи не хотіла нас бачити у себе і ми вже звикли до цього. Навіть не знаю, як правильно поступити. Може і варто її пробачити, адже вік у неї поважний, а Різдво таки сімейне свято.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.