fbpx
Життєві історії
Щоразу, коли я йшла в гості до брата, а траплялося це зазвичай на їхнє запрошення, я завжди телефонувала з магазину і питала, що потрібно купити. Вони казали, що ще треба, і я купувала

У мене є молодший брат Володимир. Зараз я живу одна, виховую доньку. З чоловіком ми розлучилися два роки тому. Брат одружений, вони з дружиною живуть добре, теж мають доньку, у наших дітей різниця всього в пів року. Ми дружимо сім’ями, часто зустрічаємося.

Швидше за все, моєю добротою брат і його дружина користувалися давно, але я просто не помічала цього. А ось місяць тому очі нарешті відкрилися. Брат і його дружина працюють в одній компанії і досить непогано заробляють. За рік накопичили на дорогу іномарку, примудрившись купити її без кредиту. Гроші в їхній родині водяться, я ось до чого.

Коли я заходила в гості, а траплялося це зазвичай на їх запрошення, я завжди телефонувала з магазину і питала, що потрібно купити. Ну, буває ж, коли готуєш, ніби все є, а потім з’ясовується, що майонезу не вистачило або горошок скінчився, або хліб забули купити. Цьому мене мама навчила.

І майже завжди брат згадував, що вони забули купити, часом це був список з кількох пунктів. Просили купити, казали, що гроші віддадуть, але в основному про це забувалося. А мені нагадувати було якось ніяково.

Або коли їздила до мами на дачу, то завжди заодно набирала ягід і на сім’ю брата. Все одно ж собі буду збирати, чого вже там. Всі ці прохання «ну зроби і нам заодно, чого ти» звучали від брата і його дружини постійно. Я допомагала, чим могла.

А ще заодно я іноді забирала племінницю з дитячого садка. Мені дзвонили, питали, коли піду за своєю, і просили заодно забрати і племінницю, тому що батьки затримуються. А годині о дев’ятій вечора брат або його дружина приїжджали за дочкою. Іноді доводилося годувати вечерею і їх.

Бувало, що мені залишали племінницю на тиждень або два, коли брат з дружиною їхали у відпустку. З собою вони привозили тільки речі на дівчинку, ні про продукти, ні про гроші не заїкалися. А мені було незручно якось нагадувати.

Так тривало досить довго, напевно, тривало б і далі, але в минулому місяці мені потрібна була їхня допомога, треба було забирати доньку з садочка. Я трохи занедужала і не могла сама поїхати за нею. Тому вирішила зателефонувати дружині брата і попросити забрати дочку до себе на день-другий.

Пояснила ситуацію, озвучила прохання і отримала відмову. Мені було сказано, що взагалі-то вони розраховували, що дітей сьогодні заберу я, тому що у них є плани на вечір. Але тепер доведеться забирати доньку і відвозити її до мами невістки. Тому мені допомогти вони не можуть.

Тоді мене виручила мама. Ні брат, ні його дружина навіть не поцікавилися, як я себе почуваю. Після цього я прийшла до висновку, що допомагати тепер буду тільки тим, хто допомагає мені. Брат і його дружина в цю категорію не входять.

Коли я в наступний раз відмовилася забирати їхню доньку з садочка, вони поскаржилися на мене мамі. Мама мені зателефонувала і сказала «треба вміти прощати».

Спроби отримати мою допомогу брат з його дружиною робили ще кілька разів, але все даремно. Я для себе висновки зробила.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page