Щоп’ятниці родичі пpосили мене вiдвезти їх на дачу, а в неділю ввечері – забpати. Одного pазу я навaжився їм сказати “нi”

Щоп’ятниці родичі пpосили мене вiдвезти їх на дачу, а в неділю ввечері – забpати. Одного pазу я навaжився їм сказати “нi”.

Нещодавно зі мною трапилася не дуже приємна історія сталася. Справа в тому, що ще з дитинства наша рідня, часто збиралася у кого-небудь за столом. Джерело

Але то було дитинство і коли я ріс, наше спілкування все більше зводилося нанівець. Хоча жили ми в одному місті.

Ось, мені вже 18 років і ми практично не спілкуємося. Мої батьки намагаються підтримувати з ними спілкування, та я й не проти, аби мене не стосувалося.

Я такий собі інтроверт. Час летів швидко, життя моє змінювалося, було по-різному. Ось, я вже і машину купив …

І як раз, ключовим моментом стала покупка машини. Я взяв собі невеличке авто, в кінці весни. Батьків на дачу – будь ласка. Ще куди – так не питання!

Покупці машини найбільше зраділи мої дядьки й тітки, деяких я бачив в очі востаннє багато років тому. Наші дачі знаходяться через кілька будинків, тобто дуже близько.

А ось живемо в ми в місті в абсолютно в різних місцях. І тут ось почалося – мій батько дав їм мій номер і ті стали дзвонити і просити відвезти їх на дачу, там город, розсаду треба, то одне, то інше.

Читайте також: – Іди дoдому, не гaньби нас!, – свекpуха пpосила Наталю повеpнутися. Наталка зайшла в кабінет диpектора і впaла біля дверей. Мати, пoбачивши дочку в такому стані, забpала разом з oнуками. Через п’ятнадцять років виpішила Наталя з’їздити до чоловіка, дочок пoказати

Перший час мені було нормально, так-як мені подобалося кататися на машині, а допомогти комусь, так це взагалі нормально. Поєднував корисне з приємним.

А після почалося конкретне обдурювання. Вони мені дзвонили щоп’ятниці і просили їх відвезти на дачу, а в неділю, їм вистачало нахабства просити їх забрати, мотивуючи це тим, що багато речей потрібно перевезти.

А до дачі, на хвилиночку, 40 км. Такий ось я був добрих справ майстер.

Одного разу, у мене були плани на всі вихідні і тут як на зло мені дзвонить тітка і просить її з чоловіком відвезти. Я тут їм і відповів ні, у мене справи. А які справи можуть бути важливіше, ніж допомоги родичам? Правильно – ніякі.

Я все-таки відмовив і поїхав у своїх справах, на що тітка подзвонила моєму батькові і поскаржилася йому, що я ще й нагрубив їй.

Відтоді родичі мені більше не дзвонять, батько на мене злий. Але якщо подумати, то за що? Я ж навіть машину собі купив за власні, не за батькові гроші. Так, людям треба допомагати, але інколи вони плутають допомогу із словом “ти мусиш це зробити”. Так от, я нарешті навчився казати “ні”.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.