Я мешкаю сама в окремій квартирі. Так склалася моя доля, що у свої 33 роки я незаміжня. Не зустріла того єдиного чоловіка, з яким хотілося б створити сімейне гніздечко.
Батько мій теж живе один, а мами вже немає з нами. Поки тато ходив на роботу, сам себе забезпечував. Але пенсійний вік підійшов, і тато на заслуженому відпочинку, він нещодавно вийшов на пенсію.
Все було б добре, якби пенсія не була така мізерна, адже її вистачає лише на елементарні речі. Я дуже дуже добре все розумію, тому щомісяця частинку своєї заробітної плати віддаю своєму рідному татові. Без моєї допомоги він не зможе жити добре, на жаль.
А не так давно я, нарешті, зустріла чоловіка своєї мрії. Зустрічалися ми чимало часу, і Віктор покликав мене вийти за нього заміж. Я б з радістю погодилася б, але в останні хвилини перед пропозицією, Віктор повідомив, що він один виховує сина. Його синові вже 7 років.
Як виявилося, колишня дружина залишила його і сина теж залишила з ним. Я, звичайно, не могла зрозуміти чому він раніше про це не сказав, але думала, можливо хвилювався і не знав, як я сприйму цю новину. Подумавши добре, я запропонувала спочатку познайомитися з його сином, а вже потім прийняти рішення щодо заміжжя. Дмитрик хлопчик вихований, але є в ньому щось, що не подобається мені, таке враження, що щось нехороше він може робити тихо.
З Віктором ми домовилися. Я поживу з ними декілька місяців і, якщо все буде гаразд, вийду за нього заміж. Домовилися жити в його квартирі, а мою будемо здавати в оренду і буде додаткова копійка у нас.
З початку нашого спільного життя я зрозуміла, що не так просто з чужою дитиною. Ніби якась невидима стіна між нами стоїть. Начебто він нічого поганого не робив, а таке відчуття, що чекати треба гіршого. А потім я отримала зарплату і, як завжди перерахувала частину татові, Віктор це побачив. Він був дуже незадоволений і сказав, щоб я більше не давала гроші своєму батькові. Я пояснила, що в нього мінімальна пенсія і він просто навіть харчі не зможе собі купити нормальні, якщо я не допомагатиму її, але йому було байдуже.
Минуло декілька місяців. За цей час я ні хвилини не присвятила собі. Весь час мені потрібно готувати, прати, прибирати. У вихідні дні жодного разу не відпочила, на відміну від Віктора з його сином. Завжди знаходиться якась робота. Тата свого не провідала ні разу. Віктор завжди для мене знаходив якусь роботу. Я не почувалася вільною. Навіть, щоб переказати татові гроші, я йшла в іншу кімнату, щоб не бачив ніхто. Виходить, що татові я допомагати не маю, зате маю виховувати і забезпечувати чужу дитину.
Одного недільного ранку, коли Віктор став перераховувати, що я повинна зробити у свій вихідний день, я сказала собі, досить. Краще я і надалі житиму одна. Зібрала свої речі й пішла, полегшено зітхнувши. Лише тепер розумію, як щасливо я жила сама.
Фото ілюстративне.
