fbpx
Життєві історії
Щодня з роботи я заходила в магазин, купувала продукти і несла їх Христинці і її сестричці. Їхньої мами або не було вдома, або вона спала. Я годувала дітей і поверталася додому, де мене чекала рідна донька. Так тривало кілька місяців. Мати то з’являлася, то зникала. Я робила спроби поговорити з нею, настановити її на правильний шлях, навіть спробувала влаштувати її до себе на підприємство, але вона, відпрацювавши місяць, знову пішла в загул після того, як отримала гроші. Навіть дітям нічого не купила

Коли моя донька вчилася в 4 класі, я була членом батьківського комітету. Одного разу вчителька попросила мене провідати однокласницю, яка тиждень не відвідувала школу. Дівчинку звали Христинка.

Видаючи гроші, призначені для відвідування хворих дітей, вчителька порадила мені замість цукерок і фруктів купити найдешевшого печива і булочок з молоком. Таке дивне побажання вона пояснила важким матеріальним становищем сім’ї, в якій, можливо, діти навіть голодують.

Дзвінок в квартирі не працював, тому довелося стукати. Двері відчинила маленька дівчинка і провела мене на кухню. Крім неї, вдома була ще її трирічна сестричка. Дівчатка були вдома самі.

– Де ж ваша мама? – запитала я.

– А мама наша в відрядженні, але скоро вже приїде! – з гордістю відповіла дитина.

Я була ошелешена побаченим: на кухні не видно було ніяких ознак їжі! Не було навіть посуду! Я виклала печиво і булочки на папір, яку знайшла у себе в сумці і запропонувала дівчинці поїсти. Та подякувала за частування, але не накинулася на їжу, їла спокійно. Очевидно, хтось їй так порадив.

Тим часом я оглянула обстановку. В кімнаті стояли два ліжка з матрацами, але без білизни. У кутку був скиданий якийсь одяг. Діти були легко одягненими, хоч на дворі була весна і було ще доволі холодно. Одним словом, в цій квартирі не було ніяких умов для проживання не те, що дітей, але навіть і дорослих.

На наступний день я пішла в школу і розповіла вчительці про те, що побачила. Вчителька мені повідомила, що мати дітей ніде не працює, і родина живе тільки на дитячу допомогу і маленькі гроші, які дає батько однієї з дівчаток.

Мені було неймовірно шкода дітей, відколи я їх побачила, зрозуміла, що просто так я залишити їх не можу. Спочатку я почала приносити їм продукти і речі.

Щодня з роботи я заходила в магазин, купувала продукти і несла їх Христині і її сестричці. Їхньої мами або не було вдома, або вона спала. Я годувала дітей і поверталася додому, де мене чекала рідна донька. Так тривало кілька місяців.

Мати то з’являлася, то зникала, мабуть знову відправлялася «у відрядження». Я робила спроби поговорити з нею, настановити її на правильний шлях, навіть спробувала влаштувати її до себе на підприємство, але вона, відпрацювавши місяць, знову пішла в загул після того, як отримала гроші. Навіть дітям нічого не купила.

Цього разу мати дітей залишила їх, і більше вдома не з’являлася. Мені довелося викликати поліцію і заявити в соціальні служби, але я так прикипіла до дівчаток, що не могла змиритися з думкою, що цих дітей відправлять в дитбудинок.

Дітей забрали спочатку в лікарню. Того ж вечора я поговорила з чоловіком, і слізно благала його забрати цих діточок до нас, благо і житлові умови і рівень наших доходів дозволяли нам це зробити.

Чоловік погодився забрати цих дітей до нас. Нам довелося довго ходити по інстанціях, збираючи купу необхідних документів. Тепер Христинка і її молодша сестричка Надійка – наші донечки. Наша рідна донька дуже добра їх прийняла, радіє, що у неї нарешті є сестрички.

Фото ілюстративне – pyatimenutka.mirtesen.

You cannot copy content of this page