fbpx
Життєві історії
Щодня після роботи я біжу до своєї літньої мами, а повертаюся додому, як вичавлений лимон. Усі ми розуміємо, що краще було б, якби мама переїхала до нас, тоді мені було б легше за нею доглядати, але мама проти того, щоб покидати свій дім. Її переїзд до нас вирішив би ще одну проблему. Наша донька виходить заміж, їм з чоловіком нема де жити, вони могли б переїхати в мамину однокімнатну квартиру і жити окремо. Проте, мама не погоджується, тому все залишається, як є

Ми з чоловіком і дорослою донькою живемо в трикімнатній квартирі. Мені 50 років, моїй мамі 80. Батька не стало ще 15 років тому, мама відтоді живе в своїй однокімнатній квартирі одна.

Донедавна мама сама справлялася з усіма домашніми справами, а тепер їй важко навіть в магазин сходити, тому я часто відвідую маму, практично кожен день, приношу продукти і все необхідне, прибираю, готую, одним словом, допомагаю як можу. Живемо ми з чоловіком в 15 хвилинах їзди від матері.

Чоловік з розумінням відноситься до того, що я щодня бігаю до матері, адже це мій обов’язок. Усі ми розуміємо, що краще було б, якби мама переїхала до нас, тоді мені було б легше за нею доглядати, але мама проти того, щоб покидати свій дім.

Її переїзд до нас вирішив би ще одну проблему. Наша донька виходить заміж, їм з чоловіком нема де жити, вони могли б переїхати в мамину однокімнатну квартиру і жити окремо.

Проте, мама не погоджується, тому все залишається, як є. Донька після весілля поки поживе у нас, а там буде видно. Я розумію, що доглядати за матір’ю – це мій обов’язок і я ніколи не замислювалася вчинити якось інакше. Навпаки, я щаслива, що мати жива, намагаюся підтримувати її, щоб продовжити їй життя. Але з нею дуже складно.

Щоразу, приходячи до матері в квартиру, намагаючись навести порядок, розкласти продукти в холодильник, я чую купу зауважень, що підлоги вимиті не тією ганчіркою, а ковбасу я поклала не на ту полицю.

І так кожного разу. Начебто це все дрібниці і можна було б запам’ятати, де лежить та ганчірка для підлоги, і запам’ятати полку, на якій повинна зберігатися ковбаса, але догодити мамі нереально. Щоразу вона знаходить купу нових протиріч, і кожного разу її бажання не збігаються.

Щодня після робочого дня я біжу до своєї літньої мами, а повертаюся додому, як вичавлений лимон. І кожен вечір закінчується коронною фразою мами:

– Ось мене не стане, тоді роби, що хочеш і як хочеш, а поки я жива, цукорниця буде стояти тут, а ковбаса лежати тут (кожен раз місця предметів змінюються, передбачити їх неможливо)!

Мені дуже важко, адже терпіння не залізне, а зірватися на матір дуже не хочеться. Що робити в такій ситуації?

Фото ілюстративне – mitula.

You cannot copy content of this page