Ми все життя прожили в однокімнатній квартирі – мама, тато і ми з братом. Можна собі лише уявити, яке це було життя – батьки спали на кухні, а ми в кімнаті. Коли 10 років тому не стало мого тата, нам було тоді 18 і 16 років, мама довго не думаючи, зібралася і поїхала на заробітки в Італію. Її туди забрала її подруга, яка там працювала вже кілька років.
Мама не переставала повторювати, що вона мусить купити квартиру, бо так жити далі просто неможливо. Вона поїхала, а ми залишилися. Всі гроші, які мама висилала мені, як старшій і відповідальнішій, я збирала і вже через 6 років ми змогли придбати гарну трикімнатну квартиру в новобудові, а нашу стару однокімнатну ми продали. На той час я вже закінчила університет і теж працювала, то ж допомагала обставляти квартиру, щоб мама могла швидше повернутися додому.
Два роки тому мама приїхала і ми почали жити в нашій новій квартирі. Моєму братові зараз 26 років і нещодавно він сповістив нам радісну новину, що він планує одружуватися. Ми з мамою пораділи за нього і сказали, щоб він привів свою наречену до нас додому для знайомства. Христина прийшла до нас на Різдво.
Походила по квартирі, пильно все обдивилася, а потім за столом і каже: – Шкода, що таку красу прийдеться розмінювати. Треба вам було відразу купувати різні квартири, щоб ми жили окремо.
Я дивилася на маму, а мама на мене, і ми не могли зрозуміти, про що вона говорить. Моя мама все життя протулилася з двома дітьми в однокімнатній квартирі, потім 8 років важко працювала в Італії, щоб зараз вона нарешті змогла трохи нормально пожити. Не розумію, чому вона має віддавати це чужій людині.
Зрештою, мама нічого не мала проти, щоб на перших порах брат привів наречену до нас, аде у нас три кімнати, в принципі, усім вистачить якраз по кімнаті.
Але брат з своєю нареченою так все обставили, що мама ледь не погодилася на обмін, вона у мене має дуже добре серце.
– Може і справді, – каже мені мама на наступний день. – Нехай у молодих квартира буде, нам і однокімнатної на двох вистачить. Хай вони хоч поживуть нормально, а не так я я колись.
– А якщо я народжу? Будемо втрьох в однокімнатній жити? – не відступала я.
– Може, у тебе чоловік з квартирою буде? – припустила мама.
– Мамо, я – проти! Олег – чоловік, хочуть жити окремо, нехай самі їдуть на заробітки і заробляють. А ще, якщо вони розлучаться, то Олег прийде жити до нас, в однокімнатну. А ти не побачиш ні внуків, ні квартири.
Олег був дуже засмучений тим, що я втрутилася в їхні плани, він був впевнений, що мама погодиться на обмін і він відразу після весілля приведе наречену в власну квартиру, і тоді вони заживуть без проблем. Але коли Христина почула, що в найкращому випадку у неї буде одна кімната в нашій квартирі, вона кинула мого брата і відмовилася виходити за нього заміж.
Тепер я вийшла в усьому винна. Брат зі мною не спілкується, мама через все це дуже переживає, а я вважаю, що все, що відбулося, тільки на краще. З часом брат зрозуміє, що Христині був потрібен не він, а його квартира. Принаймі для мене – це очевидні речі.
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
