Ми з чоловіком виростили та виховали трьох дітей: у нас є син і дві доньки. З свого боку ми завжди старалися для своїх дітей.

Ми розраховували, що хоч на пенсії зможемо пожити просто лише для себе.

Щоб на пенсії добре жити і не просити нічого у своїх дітей, ми все своє життя працювали, економили на собі в усьому, і в підсумку побудували своїми власними силами хороший, великий та просторий будинок. Я саме про такий мріяла усе своє життя.

Ми відкладали кожну копійку, і тепер бачимо результат. Ми з чоловіком цим дуже пишаємося.

Звичайно, нам би хотілося і дітей своїх житлом забезпечити, але на всіх трьох у нас би просто не вистачило грошей.

Давати дітям гроші ми не вважали за необхідне, адже вони швидко будуть витрачати їх на якісь речі для себе.

Купити три квартири – це нереально, у нас з чоловіком таких грошей ніколи не було.

Тому ми вирішили, що побудуємо хоч будинок для себе, де будемо збиратися цілою родиною. Та й діти не будуть забезпечувати нас на старості років, вважали, що так буде легше усім.

В свій час ми з чоловіком пропонували дітям, щоб вони брали квартири в кредит, а ми, поки можемо, будемо допомагати виплачувати щомісячні платежі.

Або періодично сиділи б з онуками, щоб вони могли працювати і більше заробляти.

Але діти не дослухались наших порад. Зате не втомлювалися щоразу нам говорити, що ми не такі турботливі батьки, як родичі їх друзів, і що взагалі ми егоїсти, і думаємо тільки про себе, а про забезпечення своїх дітей житлом – ніколи й не думали навіть.

Нам було дуже прикро таке чути, ми ж не найгірші батьки.

Наші діти й досі нам кажуть, що ми живемо лише для себе. Але далі – ще цікавіше.

Виявляється, старша і середня дочка вже придивляються до нашого з чоловіком будинку. Мовляв, внукам краще рости на природі, а не в маленькій орендовані чужій квартирі.

Добре, що хоч син наш виявився більш серйозною та відповідальною людиною і зайнявся вирішенням квартирного питання самостійно.

Вони з дружиною вирішили почекати з народженням дітей, поки не створять всі необхідні для цього умови, і зараз займаються тим, що відкладають гроші на покупку квартири.

Доньки наші запропонували нам з чоловіком взяти однокімнатну квартиру в кредит. На їхню думку, нам багато не потрібно на старості років, а у них сім’ї молоді, і необхідно багато місця та зручностей.

В даний момент одна з них живе з чоловіком на орендованій квартирі, а друга в будинку у свекрів, і їм обом це не подобається.

Наші доньки хочуть розділити наш з чоловіком будинок, і жити тут на дві сім’ї.

Але ж у нас з чоловіком немає грошей, навіть на покупку невеликої однокімнатної квартири.

Щиро кажучи, ми з чоловіком відчуваємо провину за те, що не можемо забезпечити своїм дочкам той рівень життя, який їм хочеться, але і віддавати останнє, що у нас є, ми не хочемо.

Зрештою, ми самі собі на цей будинок заробили. А у обох наших доньок є чоловіки, от нехай вони про них і дбають.

Ну хіба не так? Нам зовсім ніхто не допомагав, ми самі старалися, як могли.

У підсумку ми донькам відмовили, а вони образилися на нас і не хочуть з нами спілкуватися взагалі.

Так хотілося спокійної старості, а в результаті вийшло все навпаки – одні сімейні непорозуміння.

Син підтримує нас, каже, щоб ми з чоловіком не слухалися його сестер і не робили так, як вони нам говорять, а щоб самі дбали про себе.

А яка Ваша думка, ми з чоловіком праві, що не віддаємо будинок донькам, чи краще пустити їх сім’ї сюди, адже ми їх батьки?

Бо я щось геть заплуталася і не можу зробити правильний вибір.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.