Щоб витягти мого брата з неприємної ситуації, наша мама змушена була десь знайти гроші. Нічого кращого не придумала, як продати свою квартиру.
Половину грошей мама віддала Олегу, на другу половину купила собі одну кімнату в новобудові, яка ще не здана. Чекати треба ще близько року. Ну, і вона попросилася пожити цей час у нас.
Мама не допомогти в цій ситуації ми просто не могли, тому погодились. Ми ж постійно на роботі, ситуація тимчасова, стосунки нормальні… були. Не дарма кажуть, що найкращі стосунки на відстані.
Тому що відколи мама почала жити з нами, все дуже змінилося, я її просто не впізнаю. Її начебто підмінили, їй все не так, нічого не влаштовує.
Вона цілими днями ходить ображена, причому ображається через будь-яку дрібницю, і при цьому скаржиться знайомим, як їй погано у нас живеться.
Маму ми поселили на кухні, бо квартира у нас невелика, інших варіантів проживання у мами, якщо чесно, просто не було.
Спочатку все було нормально. А потім мама почала нити і скаржитися – диван у нас незручний у вітальні, для її спини дуже незручний. Поїхали, купили їй ортопедичний матрац, поклали на диван. Все одно погано, вона так спати не може.
Шафа, яку ми їй виділили, маму теж не влаштовує, вона каже, що місця замало, а звідки ми більше місця знайдемо? І що далі, то більше вона нервує, а потім починає сцени влаштовувати.
А вчора мама взагалі мені заявила – ви мене виселили, каже, на кухню як прислугу! Я говорю, мам, а що ми могли ще зробити, ти в нашій спальні хочеш жити?
Мама хоче всюди наводити свої порядки, багато чого вона нам вже зіпсувала, от нещодавно чайник спалила. А сказати нічого неможливо – вона не винна, це речі у нас не такі.
Якщо купуються якісь речі, одяг чи взуття – мама теж злиться, не розмовляє цілодобово.
Після роботи ми з чоловіком стали вечеряти в місті, щоб прийти додому і відразу лягти спати і не пересікатися зайвий раз з мамою. Мама знову незадоволена – багаті стали, в кафе їсте, ніби це за її гроші.
Мені вже перед чоловіком незручно. Він мовчить, нічого не каже, але я розумію, що якщо далі так піде, то ми розлучимося.
Днями я мамі так і сказала, що так у нас справа не піде, якщо її щось не влаштовує – ми нікого не тримаємо.
Мама образилася і пішла від нас, тепер живе на роботі у підсобці, третій день там ночує. Я намагалася додзвонитися до мами, вона слухавку не бере.
Писала повідомлення, мовляв, повертайся додому, навіщо ти так з нами. У відповідь отримала: «У мене немає дома, а ви живете щасливо».
Чоловік мене заспокоює, каже, що вона доросла людина, тому нехай сама вирішує, що їй робити. Але мені не по собі, це ж моя рідна мама.
Я навіть не уявляла, що у нас до такого дійде. З мамою завжди були нормальні стосунки, вона завжди була жінкою розумною і практичною. Мамі 56 років, вона завжди діяла виважено, а тут таке.
Головне, що до брата, який втягнув її у все це, у неї претензій немає, а до мене є. Просто не знаю, що мені робити.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
