Мені 20 років. Пару тижнів тому я дізналася, що всі ці роки мене виховував чужий чоловік, якого я називала татом.
Бoляче це?
Ні.
Я отримувала любов і турботу в дитинстві, а тепер стала усвідомлювати, що десь на цій землі живе мій рідний біологічний батько, якому нецікаве моє життя.
Спочатку ти замикається в собі, потім розглядаєш себе в дзеркалі, знаходиш родимку на переніссі і фантазуєш, що у твого батька є така ж.
Потім з’являється ненависть. Я намагалася не думати про нього, робила вигляд, що життя йде своєю чергою, як раніше.
Але від себе і своїх думок неможливо сховатися. Я почала шукати йому виправдання, перестала виходити з дому.
Я ображалася на всіх, особливо на маму. Я винуватила її в тому, що всі навколо знали цей великий секрет, а я жила в ілюзіях і обмані.
Ви не повірите, але моя мама сама наполягла на тому, що мені слід зустрітися з біологічним батьком і навіть дала мені його номер.
І я подзвонила.
У трубці з’явився приємний, оксамитовий чоловічий голос. Я йому випaлила все, і він замовк. Але потім сам запропонував побачитися.
Я чекала цього дня цілий тиждень. І ось він настав.
З самого ранку я відчувала хвилювання у гpyдях, як перед стpaшним іспитом.
Сидячи в кафе я шукала його в кожному перехожому.
І ось до мене підсідає високий зеленоокий чоловік 40 років. Ви не повірите, але ми проговорили більше 3-х годин.
Він пояснив наше довге розставання своїм боягузтвом. Говорив, що був дуже молодий. Що покохав іншу жінку, і до сих пір живе з нею.
Я багато плакала сидячи прямо перед ним. І знаєте, я його пробачила і остаточно це усвідомила, помітивши маленьку родимку на його переніссі.
Тепер ми з ним бачимося кожні вихідні. У нього велика родина і троє дітей. Вони дуже люблять один одного, так само як ми в нашій родині.
Я не можу називати його татом, тому що вважаю свого вітчима рідним. Але найголовніше – я усвідомила, що для того, щоб пробачити когось необов’язково шукати причини.
Деякі люди просто збиваються з шляху, багато хто з нас. Якби мій біологічний батько не покохав іншу жінку, яку я називаю тіткою Наталкою, мама б ніколи не зустріла свою любов.
У мене б не було 2 сестер і 1 брата. Потрібно прощати один одного, тому що кожен з нас зобов’язаний бути щасливим.
Я не вважаю вчинок мого батька шляхетним – кинути сім’ю заради коханої жінки.
Але що з цього справедливіше: лягати в одне лiжко з тим, кого не любиш і бути нещасним? При цьому роблячи нещасним іншого, або боротися за щастя, нехай і таким жopcтоким шляхом.
У нас немає права сyдити чуже життя. І знаєте що, я зараз дуже щаслива, і бажаю вам того ж.
