fbpx
Breaking News
Настя в Iталії уже 4 роки, а сьогодні нe стaло її сеньйоpи Роберти. Шкoда було стаpеньку, та й знoву потpібно шyкати рoботу. Настя плакaла, за весь цей час вона жoдного pазу нe бyла вдoма
Дуже Cильна Мoлитва, яkу ваpто пpoчитaти на Різдво Пресвятої Богоpодиці, щoб отpимaти застyпництво на вeсь рiк. Преблагословенна Діво Маріє, Царице неба і землі
Невдoвзі до Росини дiйшли чyтки про приїзд Андрія. Люди переказували, що він тяжкo хвopий, лeжить у райлiкарнi. Вранці вона зателефонувала синові, попрoсила пpиїхати, і всe рoзповіла: «Мoжливо, у тoму, що ти виpіс без бaтька, є й моя вuна. Заpаз йoму потpібна наша допoмога. Виpішуй…» Олексій дyмав недoвго: «Пoїхали, мамо, в лiкарню!»
Моєї матері не було в моєму житті. Ні, вона не кuнyла мене, я не росла в дuтбyдинку! Вона працювала. Мама тoді їздила до Польщі. На кілька днів за товаром, спочатку для палатки на ринку в райцентрі в ста кілометрах від нас, потім вже для свого крихітного магазинчика в нашому сeлищі. Алe, повipте, мені не потрібно зaздpити, я плaчу кoжного дня
Віру пpивезли в пoлoговий внoчі. Пеpші пoлoги у двадцятирічної дiвчини бyли дyже вaжкими. Чесно кaжучи, всi, хто був в пaлаті, уже пoчали xвилюватися. В тoй вечір в пaлаті не спaла жoдна жiнка, усі слyхали iсторію Віри
Життєві історії
«Що ти, Галю, чиниш? Невже немає більше хлопців? Аж якийсь пройдисвіт, ще й чорний, як сажа!», – бідкалася мама Віра та вмовляла мене зостатися. Не послухала

Доля до сироти то горнеться, то колеться.

Коли Настя пoмuрaла, то просила сестру: «Хоч вважай на мою дитину, Віро, бо хто догляне крихітку. Знаю, що важко тобі буде, бо своїх маєш п’ятеро». Віра, дивлячись на посіріле від бoлю сестрине обличчя, крадькома витирала гірку сльозу та заспокоювала Настю як могла. Коли ж її не стало, відразу забрала Галинку до себе. Через рік після cмeрті мами на будівництві зaгuнyв і батько дівчинки. За матеріалами видання Наш День

Минули літа. Галинка виросла, пішла до школи. Вона давно називала Віру мамою, а та мала її за доньку й, здавалося, любила більше за рідних діток.

Була дівчина доброю та лагідною, цікавою до науки, любила читати. Після школи Галинка вступила до вишу, знайшла там не тільки повагу, а й багато друзів. Зустріла і своє перше кохання. Він також був студентом, щоправда, іноземним.

Галинка цілком довірилася Ахметові, з ним була щасливою, від нього й наpoдила дитину. Коли закінчила виш, зібралася з малюком до коханого на батьківщину.

«Що ти, Галю, чиниш? Невже немає більше хлопців? Аж якийсь пройдисвіт, ще й чорний, як сажа!», – бідкалася мама Віра та вмовляла донечку зостатися. Не послухала ні неньки, ні родичів, поїхала з надією, що і там її, як колись у домі маминої сестри, приймуть за рідну.

Помилилася. У чужій країні свої закони. Білошкірій невістці відразу сказали прийняти іслам. Галина, яка була щирою християнкою, відмовилася. Тоді й почалося пeклo. Ахметові брати знущалися над нею, як хотіли, а він мав одружитися з дівчиною, яку залишив, їдучи на навчання в Україну.

Довгими ночами Галина оплакувала свою долю. Згадувала домівку, лагідну маму Віру, рідних. Туга за ними краяла її сeрце. Повернутися додому соромилася, а мучитися на чужині більше не мала сили. Виходу з ситуації, в яку потрапила, не бачила.

Читайте також: РОЗУМІЄШ, Я ДУЖЕ КОХАВ СВОЮ ДРУЖИНУ, ДАЙ МЕНІ ЧАС. А ЧАСУ ЗАЛИШАЛОСЯ ЗОВСІМ МАЛО, ВAГIТНІСТЬ – НЕ ЧЕКАЄ

Та котрогось дня до неї підійшла жінка – сусідка Ахметової родини. Родом вона з Росії. Колись потрапила в сільце так само, як тепер Галина. «Береги себя, дочка. А то они тебя в рабство продадут. Брось все и уезжай отсюда». Вона дала їй адресу свого брата в Каліфорнії, допомогла з грішми і документами.

Вночі Галина з дитиною зникли. Дядько Аркадій тепло прийняв українку. Він жив сам у розкішному будинку. Давно виїхав з Росії за кордон до своїх знайомих. Влаштувався тут на роботу, одружився з американкою. Та дружина пoмeрла, дітей їм Бог не дав, тож залишився коротати віку самотою. Довгими вечорами він гомонів з Галиною про її батьківщину, бо людина завжди лине душею до родинного гнізда.

Згодом Галя знайшла роботу – доглядала дев’яносторічну матір одного заможного каліфорнійця. Її син безтямно закохався в Галину, запропонував руку і сeрце. Погодилася.

Живе Галина з чоловіком у любові і злагоді, тішиться дітками. Дядька Аркадія вона доглядала до старості. На знак вдячності й прихильності до неї він заповів їй свій будинок.

У ньому й замешкала Галина сестра, яка із сім’єю переїхала до Каліфорнії. І хоча Галя вже американка, та серцем лине в Україну, а в молитвах щиро дякує Господу за те, що, крім терпіння та випробувань, дарував сироті щастя і огорнув її своєю ласкою і благодаттю.

Оксана КИШКАНЮК.

Related Post