Віднедавна в гості до матері свого чоловіка я їжджу лише зі своїми власними рушниками.
Я, звісно, про свою свекруху нічого сказати недоброго не можу і не хочу зовсім робити цього, у нас дуже гарні відносини, вона любить нас, добре ставиться постійно.
Вона постійно нам все готує, стелить постіль, дає кожному рушник. Але одного разу я побачила щось таке, після чого більше не хочеться користуватися чужим, а краще мати своє власне.
Батьки мого чоловіка живуть в селі, а ми з чоловіком Дмитром в місті. До свекрів нам їхати вже й не дуже далеко, кілометрів 80, тому ми їздимо частенько до батьків чоловіка.
Мама й тато Дмитра завжди раді нашому приїзду. Я сама прямо щиро відчуваю, як вони нас чекають і які ми дорогі та любі гості для них. Я рідко зустрічала таких добрих людей, як батьки Дмитра.
Як тільки вони нас бачать, то все готові віддати. Відразу заводять нас до хати, садять за стіл, смачно годують і ніколи нічого не просять робити чи допомагати.
Ми з Дмитром знаємо, що в його батьків в селі роботи багато, тому самі відразу до роботи стаємо, але ні батько, ні мати ніколи про це нас не просять.
А вже як вони онуків люблять, наших сина й дочку, то вже й казати нічого, так і щебечуть біля них постійно, ні на хвилину не відходять. Наші дітки й самі дуже люблять гостювати в селі в бабусі і дідуся, тому ми з радістю усі до них приїжджаємо.
Але одного разу я побачила не дуже приємну мені квартиру, досі цього забути не можу і не знаю, чи правильно це.
Я зовсім не засуджую батьків чоловіка і не хочу, щоб вони змінювали через мене свої звички, чи міняли спосіб життя, але я такого не розумію і вважаю це зовсім не правильним.
Цієї осені приїхали до батьків чоловіка, допомагали свекрам копати картоплю на городі.
Весь день усі разом дружно працювали, а ввечері зайшли на подвір’я. Першою до хати зайшла свекруха, а за 30 хвилин за нею прийшла я.
Заходжу на кухню, а там свекруха ноги брудні після городу миє і витирає тим рушником, яким ми витирали обличчя.
Я дуже здивувалася, трохи неприємно було. Я розумію, що мама чоловіка тоді втомилася найбільше за нас усіх, адже вона нам ще й їсти весь день готувала, тому могла взяти просто те, що під рукою було.
Відразу сказала матері чоловіка, що ми цим рушником з дітьми обличчя витирали, коли вмивалися нещодавно.
А свекруха, наче ні в чому не бувало, спокійно мені так відповідає:
– Нічого Наталочко. Ви витерли обличчя, а я тепер ноги витру. Ввечері виперу його і воно знову буде білосніжне, як нове і завтра ви знову ним обличчя, вже чистеньким, витиратимете.
Я промовчала, зрозуміла, що пояснювати їй вже щось важко, але я такого не розумію, для мене неправильно це.
А наступного ранку знову таки цей рушник висів біля умивальника, правда вже був випраний, щоб ми знову витирали обличчя ним.
Мені це неприємно, так не має бути, така думка моя.
Відтоді я завжди вожу до батьків чоловіка свої чисті рушники, беру собі і дітям, і наказую їм, щоб вони не витиралися більше бабусиними рушниками.
Навіть тепер, коли їмо у свекрухи, я купую серветки, щоб витирати руки і нічого не брати її.
А цього року свекри запросили нас на Різдво. Ми приїхали до батьків чоловіка вже 3 січня. Оскільки додому збиралися лише 9 січня, то я взяла з собою багато рушників.
Свекруха відразу звернула на це увагу і запитала навіщо я їх стільки беру.
Я не знала, що їй відповісти, боялася, що вона образиться, адже бачу, що вона запідозрила щось.
Я дійсно нікого не хочу ображати, мені так спокійніше.
Чи варто просто прямо їй сказати про це, поговорити з нею, може вона зрозуміє і так усім буде краще? А може образитися на мене? Як тут краще вчинити? Що скажете?
Фото ілюстративне.