fbpx
Життєві історії
Ще влітку до мене в гості приїжджав мій рідний брат. Йому наші батьки нічого не дали, на своє житло він заробив сам, кілька років працюючи в будівельній бригаді за кордоном. Брат коли подивився, що ми за 6 років не зробили нічого, запропонував моєму чоловіку, щоб їхав разом з ним на заробітки

Я вийшла заміж 6 років тому, тоді мені було 29 років. Нареченому моєму 30. В’ячеслав був розлучений, але в першому шлюбі він був всього один рік, і то в студентські роки.

Заміж я виходила по любові. Тоді здавалося, що це раз і все життя, так сильно я любила чоловіка. А ще під час нашого цукерково-букетного періоду всі подруги в один голос говорили, що він мені не пара. Я тоді думала, що мені вони просто заздрять, але тепер розумію, що збоку їм просто було видніше.

Весілля ми вирішили не робити, вірніше, таке рішення прийняв В’ячеслав разом зі своєю маму. Я хотіла одягнути білу сукню, але щоб з самого початку не було непорозумінь, я погодилася на пропозицію нареченого просто розписатися в РАЦСі.

До одруження я жила з батьками, але на мене чекала квартира, яку бабуся залишила мені у спадок. Батьки її навіть не здавали, а просто закрили і лише іноді ходили перевіряти. Квартира потребувала ремонту і мій чоловік взяв на себе зобов’язання довести житло до ладу. Мовляв, з нас квартира, а з нього ремонт.

Я не хотіла переїжджати в житло без ремонту, навіть була готова пожити з свекрухою, поки чоловік робитиме ремонт, але В’ячеслав мене переконав, що якщо ми там житимемо, то робота рухатиметься швидше.

Я повірила, але марно, бо минуло 6 років, а ми живемо в тій квартирі, в яку заселилися. Ну що сказати… За шість років ремонт так і не зробили. У чоловіка завжди були вагомі аргументи нічого не робити.

Спочатку він говорив, що будемо ремонт робити поступово. Потім передумав і вирішив назбирати всю суму і зробити все відразу. Але необхідну суму ми так і не назбирали.

Меблі у нас також ще ті, що залишилися від бабусі. Ось зробимо ремонт, тоді й меблі поміняємо, – запевняв мене чоловік, і я знову погоджувалася. Ну дивно ж – ремонту немає, зате нові меблі.

Але ремонт робити не поспішав. Спочатку я була у декреті, а зарплати чоловіка вистачало лише на їжу та комуналку. Потім я вийшла на роботу, але грошей більше не стало – чоловік вирішив перейти на легшу роботу, бо він за мій декрет так напрацювався. Хоча робота звичайним менеджером не сильно його напружувала – кар’єру він робити не хотів, більше заробляти не прагнув.

А влаштувався кудись охоронцем із графіком добу через три. Зазвичай люди шукають таку роботу як приробіток, а не основний дохід. Але це не про мого чоловіка.

З таким графіком він примудрявся ще й по дому нічого не робити. Добу він на чергуванні, потім приходить додому і добу відсипається та відлежується. Потім день витрачає на зустрічі з друзями або поїздку до своєї мами на допомогу, а наступну добу він готується до зміни.

Я ж після виходу з декрету багато працювала, мене підвищили на роботі, я стала отримувати більшу зарплату. Але чоловіка мої успіхи не цікавили.

Ще влітку до мене в гості приїжджав мій рідний брат. Йому наші батьки нічого не дали, на своє житло він заробив сам, кілька років працюючи в будівельній бригаді за кордоном. Робота нелегка, але прибуткова.

Брат коли подивився, що ми за 6 років не зробили нічого, запропонував моєму чоловіку, щоб їхав разом з ним на заробітки. Але В’ячеслав почав шукати відмовки. Я тоді дуже просила чоловіка поїхати з моїм братом на заробітки, так ми могли б нарешті почати ремонт, та він не захотів. Ще й свекруха мені на наступний день зателефонувала і сказала, щоб я сама на заробітки їхала якщо мені так гроші потрібні.

У мене немов рожеві окуляри стали тьмяніти. Я зрозуміла, що чоловік мій просто не хоче нічого робити. За три роки так і не знайшов гарної роботи. По дому не допомагає, сином не займається, моїми справами не цікавиться.

Чоловік любить мені говорити фразу «не подобається – розлучайся». Я й подумала – а чому б і ні? Сказала, що подаю на розлучення. Його обличчя треба було бачити на той момент. Він навіть із дивана підвівся.

– Я ж піду, потім не благай, не повернуся. У мене є гордість, – уточнив він.

Чоловік зібрав свої речі в сумку і пішов до мами, за місцем своєї прописки. А мені так легко стало. Це переконало мене, що я зробила все правильно.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page