В квітні минулого року я поїхала до своєї дочки в Австрію, а свою квартиру я залишила під наглядом сусідки.

Донька почала говорити, що дуже хвилюється за мене, і наполягати, щоб я їхала до них в Австрію, живе вона там давно, непогано заробляє, разом з чоловіком знімає квартиру.

Мені 63 роки, я пенсіонерка. Вже багато років я живу сама в своїй трикімнатній квартирі, яка мені дісталася від чоловіка.

Він давно пішов у засвіти, ще коли наша дочка була школяркою, а заміж ще раз я не виходила, бо в клопотах і турботах було просто не до цього.

Дарина, наша єдина дочка, закінчила школу і поступила в університет.

Після його закінчення вона по якійсь програмі потрапила в Австрію. Спочатку на рік, потім їй подовжили контракт ще на три роки, а далі вона вже там залишилася назавжди.

Заміж дочка вийшла за українця, який теж приїхав туди на роботу. Вони обоє працюють, добре заробляють, от тільки щось з внуками довго тягнули.

А в квітні дочка нарешті народила дитину, от вони мене і покликали, щоб я і важкі часи у них пересиділа, і заодно, з малюком допомогла.

Залишити свою квартиру просто так я не могла, тому про всяк випадок дала ключі своїй подрузі.

Мало що може статися, думаю, нехай буде один комплект ще у когось, кому я довіряю.

З Галиною ми знаємося років 50, ще зі школи, то ж причин не довіряти їй у мене не було.

Я поїхала до дочки, час від часу телефонувала подрузі, питала як у них справи.

Вона відповідала, що все добре, та й на тому крапка.

Пробула я у дочки сім місяців, і мені так захотілося додому, що словами не передати.

Внучка вже трохи підросла, треба сказати, що я навіть не знаю, як би моя дочка справилася без мене, адже вона майже відразу вийшла на роботу.

То ж я їй дуже допомогла.

Туга за рідним домом мене охопила настільки, що вже навіть донька це помітила.

І ми домовилися, що я хоч на трохи повернуся додому, а там видно буде.

Не знаю, як вам це пояснити, але щось тягнуло мене в Україну, мені просто треба було хоч на якийсь період повернутися.

То був понеділок, я знала, що моя подруга ще на роботі, тому про свій приїзд я вирішила повідомити їй пізніше.

Відразу з автобуса я попрямувала на таксі додому. І яким же було моє здивування, коли я побачила, що в моїх вікнах світиться.

Спочатку я подумала, що я вікна переплутала.

Піднялася на третій поверх, відкрила двері своїм ключем і аж присіла від несподіванки, коли побачила в своїй квартирі невідомих мені людей – чоловіка і жінку.

Побачивши мене з валізами, вони були здивовані не менше, ніж я.

Жінка відразу набрала когось по телефону, і з розмови я зрозуміла, що говорить вона з Галиною.

Подруга примчала до нас через 15 хвилин, почала вибачатися, казала, що всього на кілька днів впустила в мою квартиру свою племінницю з чоловіком, бо зараз ї просто нікуди йти.

Галині я не повірила, не схоже, щоб це були її родичі.

Швидше за все, вона впустила в мою квартиру квартирантів і непогано на цьому заробила за цей час.

А мені нічого не розповіла, щоб не ділитися прибутком. Просто вона не сподівалася, що я так повернуся додому без попередження.

Ключі я забрала від Галини і більше не планую ще комусь їх давати.

З нею я перестала спілкуватися взагалі, просто не розумію, як їй спало на думку, так негарно зі мною вчинити.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.