Ще в грудні я пішла до нотаріуса і зробила заповіт, і двом своїм синам про це повідомила – нехай знають, що є документ.
Тільки я їм ще не сказала, що спадщину я оформила лише на одного, а другий залишиться без нічого.
У мене є квартира і я давно думала над тим, як розпорядитися спадщиною.
Дітей у мене двоє, то ж логічно було б поділити спадщину порівну, та я вирішила все віддати молодшому сину, бо старший не заслужив.
Я пенсіонерка, мені 67 років, маю двоє дорослих дітей, сини – одному 38, іншому 36 років.
Обидва живуть окремо, одружені, у старшого двоє дітей-школярів, молодший з дружиною теж з дня на день чекають на народження другої дитини.
Я хочу, щоб більша частина майна дісталася молодшому синові.
Старший син постійно слухає лише свою дружину, а з невісткою у мене склалися не зовсім гарні стосунки – вона мене не любить і не приховує цього.
Я все життя думаю і зрозуміти не можу, в чому я перед старшою невісткою завинила, адже я нічим ніколи її не ображала, навпаки, намагалася вгодити.
Але мені з самого початку ясно дали зрозуміти, що моїй присутності не раді – до мене приходити вона не бажала, і до себе кликати не поспішала.
Коли вона і приходить до мене, то поводить себе так, ніби вона принцеса, все з таким гонором робить, що словами не передати, я інший раз і не знаю, як до неї підступитися.
А подарунки, які я їй спочатку дарувала, вона викидала в смітник. Ну ось і як після такого? Захочеться щось ще робити?
Онуків мені теж не давали принципово. Раптом не тим нагодую, не так скажу, все правильне виховання зіпсую!
Дивно, як це я своїх двох дітей виростила, не зіпсувала? І чоловік її нормальною людиною виріс.
То вже після одруження він дуже змінився, відсторонився зовсім, ніби соромиться мене.
А от з тещею носиться, всі вихідні, свята – у них, онуки тільки ту бабусю знають.
Отакі у мене стосунки з старшим сином!
Коли одружився молодший син, я, навчена непростим досвідом, поставилася до невістки трохи насторожено.
Але молодша невістка виявилася повною протилежністю до старшої, вона з радістю зі мною спілкується.
Така мила, усміхнена, товариська! Завжди розповість все, в гості покличе.
Вона взагалі молодець, господиня хороша – вдома порядок, чистота, любо глянути.
Завжди цікавиться здоров’ям, запитує, чим допомогти, і я бачу, що робить це вона щиро.
Коли у сина день народження, завжди з ранку мені дзвонить і вітає з іменинником! Дякую Вам, каже, за сина, такого гарного чоловіка виховали! Так приємно, просто не передати!
То ж я все проаналізувала, і вирішила зробити так, як зробила – все переписала тій дитині, на яку сподіваюся у старості, то ж все чесно.
Єдине, про що я справді хвилююся, це те, чи не пересварить спадщина братів? Сини зараз між собою добре спілкуються, але чи не зміниться все після того, як старший син дізнається про моє рішення?
Але я мала право віддати своє добро тій сім’ї, яка «змогла знайти підхід» до мене.
Хотіла старша невістка бути гордою і незалежною – нехай буде. У неї свої батьки є. Так не питання, нехай свої батьки спадок їй і відпишуть.
А я віддала квартиру тому, хто це заслужив – думаю, це буде справедливо.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.