Ще в березні ми покликали до себе своїх родичів, мою тітку з двома дітьми. Вони живуть в Одеській області, ми хвилювалися за них, в них на той час дуже неспокійно було, тому ми вирішили запросити їх на деякий час до себе в Київ.
Ми з чоловіком маємо невеличку трикімнатну квартиру. В одній кімнаті жили ми з Анатолієм, а інші кімнати належали донькам – кожній своя.
Коли родичі погодилися приїхати до нас, то наші донечки стали жити в одній кімнаті. А більшу кімнату віддали сім’ї тітки.
Тітка Тамара приїхала до нас з чоловіком і двома дітьми – вони вже старшокласники.
Анатолій допоміг знайти їм роботу, я влаштувала в школу їхніх дітей.
Ми усім допомагали нашій родині, завжди підтримували їх. Я ще від початку сказала, що нам грошей не потрібно, навіть за комунальні платитимемо ми, а ще й продуктів більшість купував Анатолій, тому, я вважаю, родичам непогано в нас жилося.
А нещодавно захворів мій тато, він вже старенький, живе під Києвом в приватному будинку. Тато живе сам, йому потрібен щоденний догляд і я вирішила забрати його до себе.
Важко було, але натякнула тітці, що вони можуть жити в селі в татовій хаті, бо я мушу забрати його до себе, жити він буде у їх кімнаті.
Тітка образилася, мовляв у них тут з чоловіком робота, школа в дітей, вони не хочуть їхати в село, вони в столиці влаштувалися їм і тут добре жити. А тата я можу взяти до себе в кімнату, а як одужає – повернеться до себе.
Я навіть не знала, що відповісти своїй тітці, бо не очікувала, що вона таке скаже мені. Найприкріше, що робота в них обох є, можна й орендувати квартиру, але вони навіть не думають про це.
Я зрозуміла, що вони додому їхати не хочуть і в татову хату в село, вони дійсно тут добре влаштувалися, їм подобається в столиці. Але що робити мені? Не буду ж я їх виганяти. Прикро, що родина виявилася така невдячна, але тітка каже, що я сама їх запросила до нас. Не знаю, що робити, але тата потрібно забрати з села якнайшвидше, йому важко одному там.
Фото ілюстративне.