Ще у школі я зрозуміла, що подобаюся Денису, та він був хлопцем негарним, тому я з ним навіть перестала спілкуватися. Пройшло багато років і ми зустрілися на весіллі свого друга. Я й подумати не могла, що колись ще побачу Дениса. Ледве його впізнала. Тоді він підійшов до мене сам

Ми з моїм чоловіком Денисом знайомі з самого дитинства, нам було років по десять, коли мій найдорожчий чоловік перший раз наважився і запропонував бути з ним парою. Тоді я від нього втекла, зовсім не знаючи, що пройде дуже багато часу, перш ніж я закохаюся в нього щиро. Після тієї розмови ми намагалися обходити один одного стороною і не перетинатися поглядом, навіть не віталися.

А після – навчання в іншому місті, нові знайомі, нові закоханості і безтурботне молоде життя. У пам’яті його зовсім не залишилося, та й ті дитячі забави зовсім забулися. Минуло вже багато років з тієї милої пропозиції і ось та доленосна зустріч. Наш спільний друг одружувався і ми зустрілися. Досить було тільки одного погляду, щоб посмішка з’явилася на моєму обличчі і почалося наше, тепер вже справжнє кохання.

Ми відразу зрозуміли, що не можемо одне без одного і ніхто не збирається нікого відпускати. Через два роки ми відгуляли шикарне весілля, кохання з кожним днем ​​сильніше і міцніше. Мій чоловік – це найважливіша людина в моєму житті, він кожен день дає мені привід посміхатися, радіти і зайвий раз переконуватися, що я зробила правильний вибір.

Наші стосунки тривають вже більше десяти років і одним з кращих доказів нашої любові є двоє прекрасних близнюків, як дві каплі води схожих на Дениса. Я відчуваю себе найщасливішою жінкою на світі, найпотрібнішою в очах свого чоловіка.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page