Це сталося ще в минулу суботу, а я вже кілька днів відійти не можу.
У мене просто слів немає, які бувають люди. Родичі мого чоловіка, здається, геть совість втратили.
Я давно бачила, що сестра чоловіка і її діти люблять хитрувати, і у всьому бачать лише вигоду, але я не думала, що все настільки далеко зайшло.
Моїй свекрусі 78 років, вона вже людина в роках, і хоч вона себе ще доволі непогано почуває, як на свій вік, але зрозуміло, що без нашої підтримки їй не обійтися.
Свекруха зараз сама живе в селі, бо свекра не стало 5 років тому.
Дітей у них двоє: мій чоловік і його молодша сестра Люба. Та все життя вони допомагали лише доньці, вважали це своїм обов’язком.
Любі батьки в свій час допомогли квартиру купити, і грошима завжди помагали, і продуктами з села.
Ми ж були самостійними, і всього самі досягали. Навпаки, мій чоловік щосуботи їхав до батьків, щоб допомогти їм з домашніми справами, а з часом і мене став з собою брати.
Ми працювали весь день, а за це отримували 2-3 кілограми картоплі, моркву, цибулю і зелень. Мені простіше було б це все на ринку купити, але заради чоловіка я чемно щоразу їхала в село.
Так тривало багато років, і я вже майже з цим змирилася, але цього разу це вже перейшло всі межі.
Ще на початку тижня свекруха нас попередила, що планує в суботу з городу урожай зібрати весь, поки погода дозволяє, викопати картоплю.
На жаль, я відразу попередила, що не зможу приїхати, бо моя донька дитину народила, і я маю допомогти їй з малюком.
Чоловік сказав, що поїде, але його одного було мало. То ж стали кликати і зовицю з її дорослими дітьми.
Люба пообіцяла, що приїде, але в суботу ні вона, ні її діти не з’явилися.
Мій чоловік разом з своєю мамою зробив стільки, скільки міг, але з усією роботою вони не справилися.
А в неділю зранку нам зателефонувала сусідка, і сказала, що мамі стало зле, і її швидка в лікарню повезла.
Я не витримала, і набрала зовицю, щоб запитати, чи їй не соромно, і чому вона не приїхала допомогти своїй мамі. Можливо, цього б і не сталося.
Та Люба мені відповіла, що у неї справи були важливі, і слухавку поставила, навіть не спитала, в якій лікарні мама лежить.
Ні вона, ні її діти до свекрухи так і не навідалися, і це мене вразило ще більше.
Отакі родичі мого чоловіка – як отримувати гроші від бабусі, то добре, а, як попросили про допомогу, викопати картоплю, то почули у відповідь – а хіба ми Вам зобов’язані чимось?
Я просто не розумію – як так можна?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.