Я із багатодітної родини, у мене є ще молодші сестра та брат. Мені 35 років, всі ми вже давно живемо своїм життям, в усіх є сім’ї. З сімейного гніздечка ми вилетіли без нічого, ні квартир, ні машин, ні дач у спадок не отримали. Батьки залишилися жити в старенькій панельній двійці, у всіх нас є своя частка. Звичайно, що ніхто з нас особливо на цю частку не сподівається, кожен вирішує ситуацію із житлом сам, як може.
У мене це другий шлюб, двоє дітей, одна від першого шлюбу, друга від другого. Живемо ми у квартирі чоловіка. Живемо добре, але я розумію, що це не моє і моїм ніколи не буде. Можна про це і не думати, адже зараз у нас все добре, проте в житті всяке буває, і «якщо що», то йти мені нікуди. У мого брата з сестрою приблизно така ж ситуація.
Брат живе у дружини, разом з тещею. Стосунки у них не найкращі, не знаю, скільки ще протримається їхній шлюб за таких умов. Вони з дружиною мріють про іпотеку, але поки не можуть собі це дозволити. У сестри ще складніше, вона живе в цивільному шлюбі в орендованій квартирі. Купити квартиру на її доходи неможливо, і навіть іпотеку ніхто не дасть.
У нас є бабуся, їй 84 роки, і у неї у власності є велика двокімнатна квартира в хорошому районі. На початку осені бабуся запросила мене до себе в гості. Виявляється, бабуся за життя хоче оформити дарчу на свою квартиру на мене. У неї свої аргументи, вона так вирішила. Мені було трохи незручно від того, що все відійде мені, а брат з сестрою нічого не отримають. Але бабуся сказала, щоб я про це не хвилювалася, вона сама все їм пояснить.
Наступного дня бабуся запросила «на розмову» решту сім’ї і всім оголосила свою волю, щоб не було непорозуміння. А незабаром і вчинила так, як хотіла – оформила дарчу на мене.
Поки нічого не змінилося, всі ми живемо там, де і жили. Але і брат, і сестра зі мною не розмовляють, вони теж сподівалися отримати частку. Мама моя теж ображається, бо на її думку я залишила її молодших дітей без спадщини. Мама запропонувала, що коли я вступлю в права спадщини, я маю продати цю квартиру і поділити гроші на трьох. Або відмовитися від частки у їхній квартирі – на користь сестри та брата.
Чесно кажучи, з самого початку я так і думала, що треба якось поділитися, не можна все забирати собі. Але останнім часом, дивлячись на реакцію родичів, ловлю себе на думці, що після всього почутого ділитися зовсім не хочеться. Тому я не знаю, що мені робити.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
