fbpx
Життєві історії
Ще молодою Тетяна залишилася без чоловіка, сама виховувала дітей. Були такі важкі часи, коли вони сиділи на одних макаронах без масла і на роботу доводилося пішки далеко ходити в літніх кросівках по снігу, а потім гарячий чай тиждень пити, бо нелегко було після того. А більше нічого в будинку не було, і грошей не було теж. Тетяна тоді їла через раз, і таке бувало дуже часто. Але ніколи нічого ні в кого не просила, хоча родину мала дуже велику і кожен міг принести якісь крупи, картоплю, молоко чи яйця. Минули роки і тепер родичі дізналися, як бідно вона жила. Усі на неї ображаються, що не звернулася до них. Вона доросла жінка, гординю якусь мала, а діти тижнями ні фруктів, ні молока не бачили. А Тетяна рада і слухати нікого не хоче, бо тепер нікому нічого не винна

– Як би мені важко не було, які б перепони не стояли на моєму шляху, але я ніколи нічого не просила в своєму житті жодного разу, – завжди говорить моя знайома Тетяна. – Все життя все сама роблю, на себе лише одну надію маю, більше не сподіваюсь ні на кого. Хоча життя мене не дуже плекало, чесно кажучи, я побачила чимало недоброго.

І рідні їй люди добре знають, що це дійсно так, адже це чиста правда.

Тетяна овдовіла в найскладніші дев’яності роки, практично лише сама ростила своїх двох дітей, виховала їх хорошими людьми, обом дала гарну освіту. Зараз її діти вже дорослі і успішні, але чого це коштувало їх матері, важко навіть уявити, лише вона одна знає, але старається ніколи нікому не розповідати, не любить говорити на цю тему.

Здавалося б сама жінка, коли згадує своє минуле, дивується, як вона могла з цього всього вибратися сама, впоратися з усіма проблемами.

– Озираюся назад, у ті далекі роки, і сама не вірю! – дивується щиро Тетяна. – Були часи, коли сиділи ми на одних макаронах без масла, і на роботу доводилося пішки йти мені дуже далеко, в літніх кросівках по снігу, а потім гарячий чай тиждень пити, бо нелегко було після того. А більше нічого в будинку не було, от просто нічого не було, і грошей не було теж. Сама їла через раз, і таке бувало доволі часто. Але просити мені ніколи і в голову не приходило! Навіть у близьких своїх, у рідних людей. Ні за що! Нікому ніколи не скаржилася на життя, ніхто і не здогадувався, як нам живеться, а нам жилося дуже важко у ті часи. Нічого, вистояли ми, минули ті важкі роки. Я не люблю тих людей, які лише те й роблять, що скаржаться і постійно щось від когось чекають.

– Молодець ти, звичайно! Тільки ось дітям щось таке життя було за що? – кажуть сьогодні родичі Тетяни. – Діти сиділи на макаронах, місяцями не бачили фруктів і цукерок, але ж навколо були родичі та близькі люди, цілком здатні допомогти, вже хоча б продуктів звичайних привезти, молока, яєць десяток, овочів якихось. Без особливого збитку для своїх бюджетів, їм то не важко було, а діти твої харчувалися б хоч нормально, адже це так важливо в дитячому віці.

І правда, крупи якісь і фрукти рідні могли їй принести дуже легко. Так теж не можна. Добре, що вистояли у ті важкі часи, а якби ні? Було б не дуже добре, і це живучи серед людей? Дикість якась зовсім.

Між іншим, самі родичі зараз її і дорікають постійно, часто люблять згадувати, що Тетяна нерозумно чинила. Мовляв, ми й уявити не могли, що у вас було так. Так, ми самі в ті роки жили скромно, але вже кілограм яблук дітям і мішок картоплі принести могли у твій дім. Ну чому ти тоді мовчала? Гординя це не скромність і не самостійність твоя.

Родичі Тетяни вважають і сьогодні, що допомогу потрібно просити! І засуджувати за це не можна. Зрештою, якщо людина просить, вона ж нічого поганого не робить. Якщо хтось не захоче допомогти, то так і буде вже, але ж є люди, які з радістю у скрутну хвилину підтримають.

А от сама Тетяна горда, і вважає зовсім інакше. Жінка ні дня не пошкодувала і зараз не шкодує, що ні в кого нічого не просила свого часу, тепер сама нікому нічого не винна, живе собі спокійно і ні перед ким не кланяється. А хіба вона не права?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – krassever.

You cannot copy content of this page