У нас з чоловіком є єдина дочка Вероніка. Ми нашу дівчинку дуже сильно любимо, з самого початку ми робили все для того, щоб наша дочка ні в чому не потребувала. Економили на собі, але у дочки було все: і найкращий і дорогий одяг, і комп’ютер, і найкращі гуртки.
Ще коли наша дочка була дуже маленька, ми почали збирати долари: щоб купити їй квартиру. І ось коли наша донька закінчила школу, ми подарували їй двокімнатну квартиру. Вона була дуже рада цьому. Потім наша дочка поступила в університет. Ми тим часом з чоловіком робили ремонт в її квартирі і купували меблі.
Як тільки дочка закінчила університет, вона почала зустрічатися з хлопцем. Цей Вадим нам відразу не сподобався. Він був якимось неймовірним романтиком, взагалі непристосованим до повсякденного життя. Мати його кинула і його виховувала мачуха разом з батьком. У Вадима не було нічого. Він не мріяв заробити гроші, купити квартиру і машину. Він просто хотів бути вільним і подорожувати.
Але наша дочка закохалася в Вадима і нічого не хотіла чути. Ми зіграли весілля. Весілля повністю оплатили тільки ми з чоловіком, а батько подарував їм на весілля пісню, яку сам заспівав.
Відразу ж після весілля наша дочка стала дуже сильно змінюватися. Вона почала говорити про те, що жити на одному місці – це дуже нудно. Ми з чоловіком сподівалися, що дочка після закінчення університету або влаштуватися на роботу, або народити дитину. Але замість цього вони почали з чоловіком подорожувати.
Потім, правда, взялися за розум. Але не надовго. Всього лише на рік. Вони влаштувалися на роботу. При цьому роботу доньці допомогли знайти ми: влаштували її по великому блату і ось через рік дочка і зять розрахувалися. Вони збираються переїжджати жити за кордон. Тому що Вадим переконав нашу дочку в тому, що наша країна взагалі не пристосована для щасливого життя.
Тепер дочка кидає нас, кидає квартиру, роботу і збирається виїхати невідомо куди! Я благала дочку зупинитися, заспокоїтися. Нехай вже живе з Вадимом, але хоча б поруч з нами, і працює. Але це не допомогло. Її нічого тут не тримає.
– Мою квартиру можете здавати, можете продавати! Що хочете з нею, то і робіть! – заявила мені Вероніка.
Я спочатку думала, що це вона просто так каже, але нічого такого робити не буде, але дочка звільнилася з роботи і вже зібрала валізи. Виходить, що тепер я буду бачити свою дочку тільки по скайпу і буду розмовляти з нею тільки по телефону. А онуків ми з чоловіком не побачимо взагалі, якщо вони їдуть за кордон.
Як же прикро, що все, що ми робили для дочки, вона не оцінила! Навіть квартира її тут не утримує.
Як же нам переконати дочку, щоб вона нас не кидала? Як ми будемо жити далі?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
