fbpx
Життєві історії
– Ще й подарунок їй купувати? – фиркнула моя свекруха, коли чоловік запросив її на мій день народження. Але в розпал свята пролунав дзвінок і в дверях з’явилася чоловікова рідня. Свекруха скривилася, побачивши гостей: – Як це розуміти? Ми їхали 5 годин, нам потрібен відпочинок. А у вас тут натовп народу

Мої стосунки з свекрухою відразу не склалися. Але я думала, що з часом все налагодиться.

В той день я не витримала і пішла від свого чоловіка і його сімейки. За матеріалами

Кілька років тому, коли ми тільки купили квартиру, свекруха і сестра чоловіка систематично занадилися до нас приїжджати у вихідні. В нашу маленьку однокімнатну квартиру, площею всього 42 квадратних метрів, свекруха тягнулася не тільки сама, а й брала з собою свою дочку з її дітьми. Сімейні візити виглядали так: чоловік з сестрою і мамою їздили по магазинах, ходили в кіно і театри, а я в цей час сиділа з племінниками. Мене ніхто ні про що не питав, і, вже тим більше, не попереджав.

Вони завжди звалювалися як сніг на голову. Так, я весь тиждень працювала, і на вихідних відпочивати мені не хочеться – я просто прагну сидіти з некерованими племінниками чоловіка. Останній їх приїзд припав на мій день народження. Я накрила стіл, прийшли кілька моїх подруг і кілька наших з чоловіком друзів.

До речі, чоловік запрошував своїх родичок на мій день народження, але його мати фиркнула: – Ще й подарунок їй купувати? Я зраділа, що хоча б в ці вихідні мене не припахають, як няньку. Ой, як я помилилася. Ми сиділи, відзначали. Пролунав дзвінок у двері, чоловік пішов відкривати. Повернувся він з винуватим виглядом. Слідом за ним до кімнати зайшло його сімейство. Я ж так і знала, що вони не витримають і притягнуться.

Племінники відразу, як сарана, кинулися до столу. Навіть руки не помили. Свекруха скривилася, побачивши гостей: – Як це розуміти? Ми їхали 5 годин, нам потрібен відпочинок. А у вас тут натовп народу. Де нам розміститися?

– Мамо, у Олени сьогодні день народження. Ми вас запрошували, ти сказала, що тобі ніколи. Ми тебе не чекали.

– А ми й не до неї, ми до тебе приїхали, – втрутилася сестра чоловіка. Те, що живемо ми разом, їх, мабуть, зовсім не бентежило. Жертвувати своїм святом заради них, я відмовилася навідріз:

– Здравствуйте. Ми, звичайно, дуже раді вас бачити. Але, боюся, вам доведеться знайти собі інше місце, щоб погостювати. Чоловік вірно помітив: ми вас не чекали.

– Дитинко, ти забуваєшся. Я буду приїжджати до свого сина тоді, коли вважатиму за потрібне. Чи ти вважаєш, що я повинна у тебе дозволу питати? – зарозуміло запитала свекруха.

– Так, вважаю. Це і мій будинок теж. Давайте я, на правах дружини Вашого сина, буду ходити до Вас додому, коли захочу? Вам це сподобається? – я не мала наміру спускати їм з рук зіпсоване свято.

– А хто ти мені така, щоб в мій будинок ходити? – свекруха вигнула брову.

– А Ви мені хто, щоб в мій будинок ходити? Теж ніхто. Ось буде у Вашого сина його власна квартира, можете там хоч танці з бубнами навколо багаття влаштовувати. Сказано було – про візити попереджати заздалегідь. Гості, бачачи загострення ситуації, спішно почали збиратися по домівках. Закривши за ними двері, я зайшла в кімнату і побачила, що сестра чоловіка принесла тарілки і сіла за мій святковий стіл, пригощаючи тортом своїх дітей.

Чоловік розмовляв з матір’ю, вона знову вичитувала його за мою неповагу і переконувала в необхідності поставити мене на місце.

– Збирайтеся і йдіть. Я більше це терпіти не має наміру. З мене досить. Ви приїжджаєте, і вам плювати – вдома ми чи ні, ви готові по кілька годин сидіти під зачиненими дверима, аби ми кинули всі свої справи і швидше з’явилися вас розважати.

Сьогодні ви цілеспрямовано приперлися, прекрасно знаючи, що у мене день народження і навмисно його зіпсували. Я більше не буду сидіти з цими дітьми і не хочу бачити вас в моєму домі. Все зрозуміло?

Чого я не очікувала від чоловіка, так це того, що він стане на сторону матері. За його підтримки, його родички накинулися на мене, звинувачуючи у всіх гріхах. Чоловік мовчки стояв і дивився, як мене обливають брудом з ніг до голови. Мені стало дуже прикро. Я спостерігала, як вони жеруть мої салати, як ці діти витирають свої руки об край скатертини, подарованої мені моєю мамою, як чоловік сидить і посміхається своїй сестрі, вдаючи що мене взагалі немає.

Я пішла, одяглася, в коридорі напнула кросівки. Свекруха, побачивши що я збираюся йти, крикнула:

– Ти що, навіть чаю не вип’єш?

Я крикнула:

– Та пішли ви всі! – схопила куртку і вискочила з квартири.

Жити так більше неможливо. Нехай чоловік хоч живе з своєю матір’ю і сестрою, мені все одно.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.