На днях я зустрів Миколу біля нашого під’їзду дуже рано, тоді ще навіть сьомої години не було.
Скільки його пам’ятаю, він завжди хитається, навіть вже в такий ранній час, я його ніколи не розумів і не схвалював його спосіб життя.
Я дивився на нього декілька хвилин, в черговий раз, і не розумів, як можна бути такою людиною, невже не хочеться жити добре, як усі люди, чогось досягнути в житті, адже воно таке прекрасне і його потрібно цінувати.
Дружина його Світлана зараз чекає третю дитину.
Його двоє діток вдома сидять, з бабусею, рідною матір’ю самої Світлани, адже сама вона в стаціонарі.
Що вони їдять, і за які кошти живуть? Незрозуміло. Мені важко це сказати і непросто усвідомити, коли я задумаюся над цим.
А Микола вже не працює давно, і навіть не шукає роботу, таке враження у мене складається, що він давно вже змирився з цим.
Кажуть йому батьки його допомагають та теща з тестем.
Всі наші сусіди, щиро кажучи, добрі люди, допомагають цій сім’ї також і досить таки довгий період часу.
Одні люди одяг принесуть, з якого виросли вже їхні діти, інші – купують харчі, продукти приносять, хто що має – тим й ділиться з ними.
А Микола просто так бере все, як належне.
У мене складається таке враження, що він просто звик до того, що йому люди в усьому допоможуть.
Коли я підійшов до нього ближче, Микола, як завжди, очікував, що я дам йому щось.
Але я сказав на цей раз, що так не правильно, якщо він щось хоче в цьому житті мати, то потрібно йти працювати, бо інакше хорошого життя він не побачить ніколи.
Неподалік нас є фірма де ремонтують автомобілі, у них вільні робочі місця з’явилися, там працює мій знайомий і може допомогти влаштуватися Миколі на непогану роботу.
Там до вечора працюєш, а після роботи і дружині можна допомогти, і з дітками посидіти, і зарплата дуже хороша, для нього це дуже гарний варіант, я про все домовлюся сам.
В цей раз Микола пішов від мовчки, він просто жодного слова мені не сказав, коли зрозумів, що я нічого не дам йому більше.
На другий день він пройшов повз мене, навіть не привітавшись.
Я для себе вирішив, що більше не допомагатиму йому, адже коли всі їм щось даватимуть, він не піде працювати.
Ми з дружиною теж виховуємо двох діток, життя зараз у всіх, загалом, непросте, складно у наші дні кожній сім’ї.
Гроші потрібні постійно і нам теж, навіть купити морозива.
Оплатити дитячий садок, купувати гарний і якісний одяг, продукти – цього ніхто не відміняв.
Ціни зараз дуже високі на все. А він чекає, що їм хтось допоможе, як завжди сподівається на чужих людей і їх доброту, а сам робити нічого не хоче.
А вчора знову побачив діток сусіда, вони гуляли біля магазину.
Я якраз купував печиво своїм діткам.
Але цього разу дітям Миколи я печива не купив, хоча завжди купував їм щось смачненьке, що й своїм дітям і з радістю пригощав.
А коли прийшов додому, то важко на душі стало.
Думаю чи вірно я вчинив, адже розумію, що діти не винні.
Фото ілюстративне.
