Ще два роки тому свекруха прийшла до нас і запропонувала переписати на нас з чоловіком свій будинок. В обмін на це ми мали взяти на себе зобов’язання доглядати за нею.
Я тоді дуже сильно здивувалася, бо у мами чоловіка великий будинок, доволі новий, і як аж ніяк не думала, що вона захоче його нам віддати.
Мама мого чоловіка в свій час працювала на керівній посаді багато років, і змогла збудувати собі за містом приватний будинок, який більше схожий на палац.
Зараз вона вже на пенсії, їй важко утримувати таку велику нерухомість, і вона звернулася до нас з чоловіком.
Мій чоловік у неї старший син, а є ще улюблений, молодший.
Коли я почула пропозицію свекрухи, то відразу настояла на тому, щоб вона оформляла дарчу на мого чоловіка.
Вона думає, що я не знаю, що вона все життя покриває борги свого молодшого сина.
Брат у мого чоловіка дуже проблемний, він постійно втягнений в якісь авантюри, постійно перебуває в боргах.
Свекруха йому квартиру трикімнатну купила (нам нічого, ми живемо в квартирі, яку мені батьки подарували). Так він умудрився позбутися цієї квартири за борги.
Через це від нього пішла дружина, і свекруха постійно вирішує всі його проблеми.
Але вона захворіла, в лікарню потрапила, зрозуміла, що крім нас її нікому буде доглядати, і тому вона до нас і звернулася, від безвиході.
Свекруху ми виходили, вона вже доволі непогано себе почуває, і нещодавно вона вирішила змінити своє рішення.
Попросила нас приїхати до неї на вихідні, і сказала, що будинок треба продавати, бо у її молодшого сина дуже великі неприємності. Не відомо навіть, чи вистачить цих грошей.
Та я тут принципово сказала, що не буде цього! Брат в свій час квартиру трикімнатну від мами отримав, то ж цілком справедливо буде, якщо будинок дістанеться нам.
До того ж, на лікування свекрухи ми витратили дуже багато своїх власних коштів, які нам ніхто не поверне.
Брату чоловіка скоро виповниться 40 років, думаю, давно пора йому було взятися за розум і самому вирішувати свої проблеми, а не чекати, що їх вирішить мати-пенсіонерка.
Свекруха плаче щодня, просить допомогти (бо тепер мій чоловік власник будинку, і тільки він може продати його). Та я категорично проти!
Думаю, що я права. А як би ви вчинили на моєму місці?
Бо чоловік, бачу, вже дає задню, починає говорити про те, що це таки мамина власність, і вона має право допомогти сину.
– Твоєму брату стільки не допомагай, завжди мало буде, – кажу. – Може, він хоч так швидше подорослішає?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.