Я все життя вважала, що якщо тобі щось подарували, то це повністю належить тобі. Але, виявилося, що все не так. У нашому випадку, ми даремно заздалегідь раділи, коли свекри нам піднесли на весілля ключики від нової квартири з яскравим бантиком. Ми здогадувалися, що вони щось замислили, щось готують нам особливе, але щоб навіть двокімнатну квартиру в новобудові вони нам вручили – таке навіть не снилося нам зовсім Я тоді й гадки не мала, що у цих багатіїв свій погляд на подароване – що вручили: це ще наполовину подарунок, але він обов’язково буде під контролем.
Але хочу розповісти все по порядку.
Власниками ми є обоє, у кожного своя доля. Квартира затишна, світла, автономне опалення, четвертий поверх у висотці, ніби все добре. Чому відразу двокімнатна? Тому що на момент весілля я вже чекала дитину. Але свекри мене відразу сприйняли, незважаючи на те, що я з бідної сім’ї: жила завжди з мамою-вчителькою і бабусею, яка на пенсії підробляє прибиральницею в місцевому маленькому магазинчику.
Всі навколо говорили, що я вийшла заміж за розрахунком, але це абсолютна неправда, щиро кажучи: у мене вища освіта, я красива жінка, і, до речі, не відразу дала згоду на пропозицію вийти заміж від свого чоловіка, це просто той факт, що я чекала вже дитину вніс в наше життя свої корективи. Тому спочатку свекри поставилися до мене позитивно.
Саме завдяки свекрам, ми пару раз з’їздили за кордон і зробили ремонт в квартирі. А ось уже машину і меблі купували ми самі, чоловік теж добре заробляє, тому ми назбирали самі гроші. Перша народилася дівчинка – наша принцеса. Навіть кімнату ми їй зробили в дівочому стилі: в рожевих тонах з бантиками. Свекри її люблять та шанують, купують багато подарунків. Через 3 роки я знову дізналася, що чекаю дитину, народився син. Знову всі раді, знову всі щасливі, іграшок море, інших подарунків теж. Тільки ось сина ми привезли в рожеву кімнату дочки. Діти у нас різні, потрібна квартира більше, щоб у всіх була своя кімната. Ось з цього все і почалося.
Ми пригледіли з чоловіком хорошу трикімнатну квартиру. Доплата там невелика, тому що будинок на околиці, а не в центрі. Можна продати нашу і взяти кредит. Так нам і зручніше було б: спокійний район, хороший садок, де моя подруга працює вихователем, навколо зелено і озерце близенько. Сказали про наші плани моїй свекрам і тут почалося справжнє непорозуміння. Типу: вони нам її дарували, а подарунок некрасиво віддавати, міняти і продавати. Мало того: ця двокімнатна квартира в центрі, все поруч – і вони частіше можуть онуків бачити. Якщо надумаємо продати – то їх ноги в нашій новій трикімнатній квартирі не буде ніколи! По суті, ми можемо її продати і маємо на це повне право, а ось по совісті – вибачте.
Не розумію, що за ставлення батьків мого чоловіка до свого цього подарунку? Вони, мовляв – нічого, в двокімнатних квартирах і з різними дітьми живуть, а онукам вони у спадок залишать свою двокімнатну квартиру і дачу, коли вони виростуть, нехай ділять потім собі, як хочуть. Але ця квартира – подарунок, ось і все. І живіть там собі, як хочете. Свекруха так розхвилювалася, коли дізналася про наше рішення. Мовляв – з такою любов’ю вибирали нам ту квартиру пару місяців, старалися для нас, в ремонт грошей багато вклали, а тут ми зі своїми планами все зіпсували. Свекор теж ображається. Моя мама з бабусею тримають нейтралітет, вони взагалі мовчать: мовляв, і ви маєте рацію, і батьків чоловіка не можна ображати, бо вони душу вклали у ту квартиру. Але хіба можна так триматися за речі і не бачити логіки в житті зовсім?
Ось як вчинити правильно, щоб не образити батьків чоловіка? Посперечатися з ними і взяти трикімнатну квартиру, або піти їм на зустріч і жити з дітьми в цій двокімнатній квартирі? Наші знайомі і друзі розділилися на дві зовсім різні сторони. Хтось каже, що центр міста – це дуже хороший район, навіщо нам трикімнатна квартира десь на окраїні, але я думаю, що це від заздрощів, вони не щиро нам дають пораду. А хтось каже, що ми так все життя будемо на поводу у батьків йти, пора, мовляв, дорослішати і приймати свої рішення. Раз посперечаєтеся – пройде час і все забудеться і самі на примирення підуть батьки до вас і до онуків своїх. Як нам бути, щоб все владналося швидко?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
