12 років тому, коли мені тільки виповнилося 20 років, я стала спадкоємицею бабусиної квартири: двокімнатної хрущовки. У цій квартирі довго ніхто не жив: поки я вчилася – проживала з батьками, потім ремонт затягнувся. Переселилася туди в 26 років, стала жити разом з хлопцем, який готовий був одружитися зі мною, аби я його до себе прописала. Так, я його кохала, але відчувала, що з його боку все це несерйозно. Потім побачила його зі своєю подружкою, стала зла на весь світ і думала, що більше ніколи не буду довіряти чоловікам – вони корисливі. А подругу потім пробачила.
Три роки тому я познайомилася з іншим чоловіком. Він мене на рік молодший, цікавий такий, стали з ним зустрічатися. Моїй мамі він чомусь відразу не сподобався, навіть по фотографії, каже: «Ну ось, черговий корисливий. До тебе тільки такі і липнуть! Зараз впустиш його в своє житло – ще й квартиру відбере згодом!» Але я вже була налаштована на те, що жоден мій чоловік не дізнається, що у мене є квартира: все ж це мій тил, а не чийсь, якщо ж чоловік мене дійсно покохає, то забезпечить дах сам, без мого «приданого». Загалом, на побаченнях у нього на орендованій квартирі я говорила, що живу зі своїми батьками.
Ще до розпису я переїхала до майбутнього чоловіка на його орендоване житло – це інший район міста. Але мені навіть було зручніше добиратися на роботу, та й взагалі, подруг у мене там вже не було – обидві вийшли заміж і виїхали з міста, що там робити? З’явилися тоді у нас нові спільні друзі, які були у чоловіка, ось з ними і відгуляли скромне весілля вдома. Свою квартиру я поки здала, гроші йшли мені на карту, яка була у мами, а вона робила внесок на депозит, на моє ім’я – нехай накопичуються, ще й відсотки йдуть. Здавали оренду неофіційно: знайшли хорошу сім’ю, домовилися з ними, мовляв – вони наші родичі, просто так, за квартплату живуть.
Ось, живемо з чоловіком спільно вже третій рік, він ні про що не здогадувався. Вже стали планувати дітей, не виходило – сходили по фахівцях, ніби все добре, сказали, що потрібен час. Але тут, несподівано, чоловікові хтось про це розповів, що у мене є квартира і я за неї беру гроші.
Загалом – я виявилася “нехорошою людиною і зі мною треба розлучитися”! Я чоловікові кажу: «А що, власне змінилося? Житло було моє до шлюбу, це дійсно мій тил на випадок розлучення, а ти замість того, щоб взяти кредит і старатися придбати квартиру для сім’ї, знімаєш цю клітку і платиш чужій людині гроші!» Чоловік сердито мовив, то що вже б давно і на машину накопичили, якби жили у мене, а на квартиру він не претендує, навіть в разі розлучення! Але найгірше – він втратив до мене будь-яку довіру: на роботі підробіток бере, а я собі від оренди приховано на депозит гарні гроші ще кладу! Загалом, дійсно, справа йде до розлучення, дітей він вже не хоче, я переїхала поки до батьків. Не знаю, що буде, але міняти все як було, я не хочу. Але і чоловіка люблю. Прикро і сумно, що все так вийшло. Якби не бабка-сусідка, то все було б добре у нас і чоловік ніколи б не дізнався про квартиру, а у нас був щасливий шлюб!
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
