На сьогоднішній день мені 28 років. Я народилася та живу в невеличкому селі в самій звичайній простій родині.
Батько мій працює у фермера, мама – продавцем в невеличкому магазині. У мене вже є чоловік та я щаслива у шлюбі.
Коли я була ще зовсім маленькою, пам’ятаю, як якось тата мого не було вдома більше тижня. Дивне якесь враження було у мене тоді, адже я не знала де він і ніхто мені нічого не говорив, коли я про нього запитувала.
А ось нещодавно ми з мамою розговорилися, обоє почали згадувати все з мого дитинства, от мама і розповіла дещо цікаве, про що я навіть не здогадувалася за стільки років свого життя.
Як виявилося, що мама тоді сама сказала татові, щоб він залишив наш дім. Все було банально – нього була інша.
Ця жінка працювала з ним на його роботі вже чимало часу. З нею вони зустрічалися не один рік. Мама моя тоді зовсім ні про що не здогадувалася, поки сусідка наша не побачила тата з тією жінкою. Потім їх разом бачив мій хрещений батько.
Правду кажучи, в селі нашому разом їх ніхто не бачив, вони переважно зустрічалися в місті, яке було від нас десь на відстані майже кілометрів 20.
Все, що було дивно для мами, батько це все списував то на роботу, пояснював їй, що він в місто їздить по роботі, затримується часто там теж по справах, відрядження невеликі в нього.
Але згодом стали ходити незрозумілі чутки. В селі люди все про всіх знають, звичайно. Мама вперто не хотіла їм вірити, відкидала від себе недобрі думки.
Але одного разу йдучи на роботу, зустріла цю парочку, які виходили разом з хати тієї жінки, до речі вона була незаміжньою тоді.
Мама була дуже здивована, не знала, що їй робити. Тато сам вийшов з подвір’я і став щось розповідати, виправдовуватися, що у справі зайшов лише на хвилину до неї.
Вдома вони, коли були разом, виясняли все, бо мама не хотіла це робити на вулиці в селі, щоб всі люди чули та зглядалися, їй незручно було.
І в кінці розмови, вона сказала татові, щоб йшов куди хоче, вона ніколи не вибачить йому. Через кілька днів він прийшов просити вибачення, але мама не змогла його пробачити.
Через деякий час батьки все ж помирилися заради мене. Жінка та звільнилася з роботи, і поїхала з нашого сила кудись далеко, до своїх родичів, ми тоді про неї більше нічого не знали і не чули.
Згодом мама змогла все забути, що тоді сталося, батьки мої знову стали жити, як раніше і обоє не згадували той прикрий випадок в нашій сім’ї.
Єдине, що засмучувало тоді мою маму – чутки якісь недобрі. Подейкували люди в селі, що та жінка чекає дитину, а потім бачили її з маленьким хлопчиком дуже схожим на мого батька. Але мама вирішила нікому не вірити і відгородитися від того всього. Життя йшло своєю чергою рік за роком.
І все-таки, плітки людей, на жаль, виявилися правдою. У тата мого є ще одна дитина, його рідний син.
Тато з ним довгий час не підтримував відносин, а коли я вийшла заміж, вирішив з ним бачитися. Мама змирилася з цим, бо розуміла, що це дитина, як би там не було, а вона сама мати і знає, що діти ні в чому не винні.
Не відразу, звісно, мама змирилася з цим, вони трохи сперечалися з цього приводу. І ось, одного разу, тато запросив мене в кафе і познайомив з сином.
Молодий хлопець, мій рідний брат, виявився досить приємною людиною, і дійсно дуже сильно схожим на мого батька. Ми досить приємно та спокійно поспілкувалися, обмінялися телефонами і розійшлися.
Спочатку він сам додався до мене в друзі в соціальних мережах та зрідка щось мені писав. Я відповідала стандартними фразами.
Він подзвонив мені вперше, пам’ятаю, взимку, привітав мене з Новим роком. Мені було все одно – подзвонив, ну й добре. Але, після того, син батька мені часто телефонує. Я не беру телефон, тому що не маю великого бажання з ним спілкуватися і підтримувати родинні відносини, зізнаюся чесно.
Я не можу назвати його своїм рідним братом, як би дивно це не звучало. Я вважаю, що це помилка молодості мого тата. Він хоче зі мною спілкуватися, а мені це спілкування не потрібно.
За те, що батько так вчинив з мамою, у мене на нього була на нього образа. Мама нічого з цього приводу не говорить. А мій тато просто хоче, щоб ми підтримували стосунки. А чому ніхто не питає, чого хочу я?
Невже, я повинна спілкуватися з ним тільки тому, що в нас один тато? Хоча, справедливості заради, хочу сказати, що сама та жінка в нашій сім’ї більше не з’являлася ніколи. Навіть мама вже каже мені, що я не права і маю горнутися до брата, адже він рідна людина мені?
Але хіба це правильно? Хіба він мені рідний? Невже так може бути? Адже він мені незнайомий і чужий.
Фото ілюстративне.
