Батьки мого чоловіка залишили своїм дітям дуже хороший спадок після себе: добротний будинок з двома виходами.
Свекри спеціально все будували так, щоб після того, як їх не стане, все залишилося в двох рівних частках: для сина і для дочки, як годиться.
Будинок як в дзеркальному відображенні: два ганки по обидва боки та однакова кількість соток ділянки.
Я познайомилася зі своїм чоловіком, коли його батько ще був живий, він все і облаштовував, хоча ми поки орендували з чоловіком квартиру до тих пір, поки не стало його батька і ми не вступили в спадщину, а сестра мого Дмитра зі своєю сім’єю вже давно жили на своїй половині будинку.
До речі, про сестру мого чоловіка: вона старша за Дмитра майже на цілих 9 років, велика різниця у віці у них. І, коли їх мами не стало, то моєму чоловікові було всього лише 14 років, сестра взяла всі турботи про брата на себе, свекор багато працював, щоб забезпечити себе та дітей.
Сестра Ольга, так звати мою зовицю, вчила з чоловіком уроки, виховувала, годувала і звикла за стільки років завжди командувати, адже Дмитро слухав в усьому її.
Чоловік мій дуже поважає і навіть боїться свою сестру навіть зараз, коли стільки років минуло.
А після того як не стало свекра, ми, звичайно ж, переїхали на свою успадковану половину великого будинку, адже батьки його обом своїм дітям заповіли.
Тепер я вже думаю, що простіше було б все таки нам орендувати окрему свою квартиру – жити разом з зовицею просто неможливо спокійно, навіть через стінку, адже вона себе вважає головною у всьому будинку! А чоловік навіть слова сказати не може проти неї!
Чомусь Ольга одна завжди вирішує: яким кольором потрібно фарбувати обидві половинки фасаду будинку, що садити в присадибній ділянці.
Я хотіла якось навесні поставити собі невеличку тепличку на своїй частині городу під хатою, а зовиця заборонила мені це робити:
«Огірки з помідорами ти і на ринку купиш, ділянкам потрібен тільки ландшафтний дизайн, щоб гарно тут було, а не бур’яни твої тут росли».
Вона сама розрахувала – як це повинно все виглядати, і навіть фахівця викликала, зробили план, замовили бригаду, щоб ті висаджували декоративні дерева, кущі та квіти.
Гаразд би, вона сама за це платила, якщо лізе до нас, але ж ні, де там – за її ідеї на нашій половині мали ми заплатити, чоловік навіть кредит узяв на всю цю красу, а мені ще й потрібно постійно підтримувати ті порядки так, як того хоче сестра мого чоловіка, вона командує мною: каже, коли що поливати, коли і як обробляти.
У нас є діти: їй доньці 12 років, нашій доньці – 5 років, вона менша за свою сестричку. Так ось, її дочка може бігати де завгодно, і до нас без стуку заходити, поводить себе, наче в себе вдома.
Але зате наша дочка не повинна лізти на їх половину, тому що топче там квіти і доріжки їм, та й у нас вона повинна обережно біля будинку ходити і нічого не топтати, бо це загальний дизайн – нехай сусіди заздрять.
Якісь наші ідеї не вітаються, тому що це не вона придумала, а тому апріорі наші ідеї повинні бути поганими, зовиця тут навіть чути нічого не хоче.
Єдине що – мій чоловік їй не дозволив втручатися в нашу обстановку всередині будинку, хоч за це йому спасибі, набрався сміливості протистояти сестрі хоч в чомусь, а то і туди б вона свого носа пхала.
Між нашими невеличкими ділянками є гарненька і затишна альтанка, її ще свекор сам зробив.
Ольга постійно її називає будинком родинних засідань та нарад, вона вирішила там влаштовувати сімейні посиденьки, і, звичайно ж, голова – це вона.
Мені, щиро кажучи, це зовсім не подобається – ми там не радимося, а вислуховуємо її вказівки, що вона цього разу закомандує нам: кому і чим займатися на ділянках, і найважчу і брудну роботу вона завжди звалює на нас з чоловіком, ніби вона в себе вдома господиня, а ми тут просто так.
Ми в неї як раби, саме так я все це відчуваю, і машина у нас повинна возити все найбрудніше – наприклад, мішки з добривами. Салон свого автомобіля вона і порошиною не забруднить.
Бувають у нас і добрі часи в цій альтанці: наприклад, спільні свята, коли ми всі можемо тихо та спокійно посидіти разом, без команд та вказівок Ольги.
Зовиця тоді трохи добрішає, вибачається за минуле, обіцяє вирішувати все разом. Але на наступний день її як підміняють – знову вона та сама зла начальниця для нас.
Багато знайомих і друзів мені радять примітивні речі: продайте половину будинку, орендуйте собі окремо квартиру десь далеко від цієї сестри і тоді буде вам затишок і спокій.
Але оренда – це теж не вихід при своїй оселі, а чоловік навіть чути не хоче про продаж батьківського будинку, адже тато спеціально старався для нього і сестрі перечити не буде, та й продати його можна хіба за якісь копійки, адже люди грошей не маєють і ми за цей будинок нічого не купимо собі.
Тим більше містечко у нас дуже добре, хороший садок і школа, все дуже близенько. Я вже звикла тут до своєї роботи, а чоловікові до роботи 30 хвилин їзди на машині, щоб на свою роботу дістатися. Начебто все влаштовує, якби не ця жінка.
Чоловік у зовиці, правда, дуже хороша людина, тиха, він постійно мовчить і слова наперекір їй не скаже, а ось дочка – копія її мама, теж починає вести себе з нами дуже тактовно.
Не хотілося б їхати з цього будинку, але жити так все життя теж не вихід. Що робити, як далі бути? Я нічого не кажу Ользі, не хочу сперечатися в родині. Але й жити так більше не можна. Як тут вірно вчинити?
Фото ілюстративне.
