Десь ще 7 років тому мій син купив землю. Рік стояла вона заросла бур’яном. Потім поставили паркан, залили фундамент і знову простий. За всі ці роки ледве постав перший поверх. Не хочуть вони маленький будиночок, щоб відразу заїхати, а хочуть справжні великі хороми, тому для першого поверху вони продали свою двокімнатну квартиру, змінили на кімнату в гуртожитку, там і живуть, причому, разом з онукою, в тісноті.
Коли сім’я сина приходить до мене в гості, всі розмови тільки про будівництво: як що вони бачать в майбутньому, як воду і газ будуть прокладати, з чого буде дах, і як потрібно утеплювати будинок. Мої проблеми нікого не цікавлять: якщо я заговорю на тему свого не такого вже доброго здоров’я, то тема швидко змінюється. Я завжди розуміла, до чого хилить мій син з невісткою: вони хочуть умовити мене продати мою двокімнатну квартиру, щоб добудувати будинок. Мовляв – потім всі разом там і заживемо. Коли-небудь, в наступному житті, адже у них ніколи не вистачає грошей, щоб побудувати те, що насправді вони хочуть.
Я вголос озвучила їх думки, кажу: «Ну що, хочете, щоб я продала свою квартиру?» Вони відразу зізналися, що дуже цього хочуть і стали обоє розповідати, як буде добре нам всім разом в новому будинку жити. Дивлюся на невістку, думаю – ото вже хитра яка, вона ж мене терпіти не може, неправду на кожному кроці, а тут вона прямо така добра та ввічлива зі мною. Але з іншого боку мені шкода сина. Кредит їм чомусь не дають на будівництво, тільки під дуже великі відсотки, не можуть же вони впроголодь жити. Стала замислюватися я вже сама над цим.
Але де ж мені жити? Не до них же в гуртожиток йти або в недобудований будинок. Невістка відразу: «А ми подумали і вирішили, що вам на дачі буде добре!» Це вона так подумала. До слова сказати, у нас є дача, яку навіть не продати: вона дісталася нам разом з сестрою від батьків, приїжджаємо туди влітку відпочити. Але ж це якраз і є – літня дача. Вона не утеплена, стіни тонкі, дерев’яні, три кімнатки і веранда, в стилі радянського сільського будиночка. Туалет – на вулиці, вода – відрами носити. Якщо влітку це не зовсім в тягар, то взимку – це дійсно дуже незручно і взагалі навіть уявити не можу, як там жити. Газу там немає, тільки привізні балони, щоб їжу готувати.
Я їм пояснюю, що я там навіть одну зиму не просиджу зі своїм здоров’ям – замерзну, навіть якщо буду дуже стареньку грубку топити, зовсім маленьку, типу «буржуйки». Невістка каже: «А ми вам в одну кімнату обігрівач поставимо!» Ай, спасибі, прислужилася. А в туалет в мороз як побігати? А помитися нормально як? Вона мені каже: «Але живуть же якось в селах люди і звикають!» Я їм пропонувала – самі живіть там, а мені дайте гуртожиток, але у них же робота і школа, а я пенсіонерка, можу і так пожити, почекати, пересидіти. Знімати мені квартиру – теж не вигідно, адже всі ж гроші потрібно терміново віддати на будівництво.
Але все одно мені чомусь не дає спокою моя совість. З одного боку, я повинна допомогти родині сина. Але боюся, що цих грошей на їх хороми все одно не вистачить. Якщо я і буду жити там цю цілу зиму, то не факт, що довгобуд не затягнеться ще на роки. Ну так що ж мені до останніх днів на цій дачі жити в таких поганих умовах? А більше ніде – навіть у моєї рідної сестри сім’я велика, самі туляться. Немає більше варіантів, але і сидіти з видом, що мене не стосуються проблеми сина, теж не можу. Що мені робити? Як полегшити життя своєму синові?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
