Ще 18 років тому я з чоловіком і дітьми подалася за кордон, поїздили по різних країнах, але зупинилися аж в Аргентині.
Так захотів мій чоловік, а я була змушена їхати за ним.
Заміж я вийшла в 20 років, ми обоє були з одного села.
Після весілля ми стали жити у мене разом з моїми батьками.
Я – молодша донька, у мене є ще дві старші сестри, які на той час вже були заміжні і жили окремо.
Ми з чоловіком взялися впорядковувати наш будинок, мама з татом раділи, що нарешті вдома з’явився господар.
Чоловік багато чого зробив своїми руками, але на серйозніші роботи потрібні були серйозніші гроші, тому мій Степан став їздити на заробітки за кордон.
Чоловіка вдома не було по пів року, а часом і більше, а я одна була вдома з нашими дітьми.
Потім я відчула, що в чоловіка хтось з’явився, і зрозуміла, що можу його втратити.
Коли Степан черговий раз приїхав додому з заробітків, я покликала його на серйозну розмову.
Він не підтвердив і не заперечив мої здогадки, а тільки сказав, щоб я збирала дітей і їхала з ним за кордон.
І я поїхала не роздумуючи, бо хотіла зберегти сім’ю заради наших дітей.
Спочатку ми жили в Німеччині, а потім чоловік знайшов роботу аж в Аргентині, і ми подалися туди.
Багато грошей ми стали висилати додому матері, щоб вона доробляла наш будинок.
На той час мені було 38 років, а зараз 56.
Життя склалося зовсім не так, як ми собі думали.
Діти мої виросли, а чоловік таки пішов до іншої.
І я вирішила, що хочу повертатися додому, бо досить з мене тих заробітків.
Вдома я не була за цей час ні разу, адже дорога дуже далека.
За цей період не стало тата, і мама залишилася сама, але весь цей час я висилала їй гроші, щоб вона могла оплатити наш великий будинок, і щоб собі ні в чому не відмовляла.
Я приїхала в Україну кілька днів тому і побачила, що мама живе в нашому будинку не одна.
Дочка моєї сестри вийшла заміж, і вони з чоловіком оселилися в моєму будинку, без моєї згоди.
Просто ніхто з моїх родичів не сподівався, що я захочу повертатися.
А сестра взагалі сказала, що не бачить ніякої проблеми, мовляв, будинок великий, всім місця вистачить.
Та я не розумію, чому я своє маю віддавати племінниці, у мене свої діти є.
Донька сестри з чоловіком зараз обживеться в нашому будинку, потім її і не виженеш.
Так що я просто не знаю, що робити?
Будинок досі записаний лише на маму, але всі знали, що насправді він мій, бо я в нього вкладаю дуже багато грошей.
Але мама мовчить, каже, що не може просто так вигнати внучку на вулицю, адже місця вистачає всім.
Розсудіть, хто з нас неправий?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.