Їздити в село до батьків чоловіка вже стало нашою доброю традицією. Як ми лише одружилися, чоловік відразу сказав, що кожних вихідних ми будемо їздити в село, допомагати батькам, бо роботи у них завжди багато. Він навіть машину для цього купив, щоб ми автобусами туди не добиралися.
Спочатку я все сприймала як належне, але зараз бачу, що тут щось не так – ми допомагаємо, і нічого за це не отримуємо, в той час як сестра чоловіка нічого не робить, але батьки дають їй значно більше, ніж нам.
Свекри живуть в селі, за 70 кілометрів від обласного центру. Мають доволі просторий будинок, город, невелику господарку. Весною ми з чоловіком їдемо до них, щоб допомогти цей город засадити, часто насіння і розсаду ми купуємо за свої кошти. Потім ми цей город ціле літо прополюємо, доглядаємо, а восени разом урожай збираємо.
Я, в принципі, нічого не маю проти, спочатку я з радістю їхала в село. Свекруха у мене чудова жінка – весела, товариська, роботяща, до мене ставиться добре. А попрацювати на свіжому повітрі навіть корисно. Вечорами, коли вся робота була зроблена, свекор смажив шашлик, і ми всі збиралися за столом.
У мого чоловіка є молодша сестра Тетяна. Їй 25 років, вона закінчила університет, знайшла роботу і залишилася в місті, квартиру знімає. До своїх батьків вона приїжджає не часто. Ми пропонували, що будемо її брати з собою в машину, але вона відмовляється, постійно знаходить якісь відмовки – то у неї раптова робота намалювалася, то її у відрядження відправляють.
До того, що донька не приїжджає, свекри ставляться поблажливо і з розумінням, шкодують її, мовляв, так запрацювалася, що часу не має до батьків приїхати. В зв’язку з цим, свекри нас давно попередили, що свій будинок вони залишать Тетяні, їй більше потрібно. А ми якось самі. Зате коли справа доходить до роботи, то тут вже Тетяну не чіпають, а без нас ніяк.
А на початку цього тижня Тетяна нам сама зателефонувала і попросила, щоб ми взяли її з собою в село, мовляв, має нарешті вихідний, хоче батьків побачити. Я здивувалася, але погодилася. Ну, думаю, точно їй щось від батьків треба. І я не помилилася.
Всю суботу чоловік з батьком поралися на подвірї і городі, треба підготувати ділянку до зими, а ми з свекрухою складали картоплю і моркву в підвал. Тетяна ж весь день проспала, бо вона втомлена. Ввечері, як завжди, ми сиділи за столом. Свекруха про щось говорила з донькою, я лише почула фразу: «Звичайно, доню, ми допоможемо». Мова йшла про гроші.
Зранку ми почали збиратися додому. Щасливий чоловік пакував в машину продукти, які його мама нам приготувала. В той час його сестра вкладала в конверт три тисячі гривень. Не знаю, для чого їй знадобилися ці гроші, але нам батьки чоловіка ніколи і гривні не дали. Максимум, що ми беремо від них, це кілька кілограм картоплі, моркви чи буряка. Свекруха при цьому вважає, що обом дітям вона однаково допомагає.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
