fbpx
Життєві історії
Сестри пообіцяли мамину квартиру моєму чоловікові залишити. Сама вона заповіт не писала, та й навряд чи вже напише. Ось сестри й пообіцяли, що якщо ми доходитимемо свекруху, то вони потім відмовляться від спадщини на користь брата

Дві старші сестри мого чоловіка вирішили, що він, як молодша дитина, має доглядати їхню маму. Свекруха нещодавно злягла і тепер хтось мусить забрати її до себе. Мама чоловіка все життя допомагала дочкам, а тепер стала їм непотрібною.

Нам ніхто ніколи не допомагав. За вісім років нашого з чоловіком шлюбу я не пам’ятаю жодної нагоди, щоб нам його сім’я хоч чимось підсобила. Це і до мами його відноситься, і до сестер. Ми із цього приводу не засмучувалися. Чоловік звик, а я спілкуватися із цими людьми не збиралася.

Свою свекруху я взагалі бачила і чула дуже рідко, навіть не щороку. Вона всі вісім років була дуже зайнята. Спочатку дітей від однієї доньки виняньчувала, потім друга народила, також без маминої допомоги нікуди. Тож народження нашого сина пройшло взагалі непомітно.

Чоловік тоді сказав, що мати як все життя навколо дочок вилася, так і продовжує. Він більше лізти в їхню родину не буде. Але було видно, що рішення далося йому нелегко. Так ми й жили, розраховуючи лише на свої сили. Мої батьки іноді допомагали, коли руками, коли грошима.

Спілкування із сім’єю чоловіка звелося до простих повідомлень на свята. Ні ми не цікавилися, як вони живуть, ні вони. Це нас із чоловіком влаштовувало. Близькими людьми ту родину ми не вважали.

Місяць тому нам зателефонувала старша сестра чоловіка. Мама занедужала і потрапила в лікарню. Чоловік зібрався і поїхав разом з сестрами до неї, повернувся за кілька годин дуже засмучений. Я його таким ніколи до цього не бачила.

Виявилося, що справи у матері дуже серйозні, сама вона вже жити не зможе. Потрібно, щоб хтось завжди був поруч і допомагав: помитися, сходити в туалет, прибрати, приготувати і все в такому дусі.

А сестри подумали і вирішили, що саме ми з чоловіком повинні тепер доглядати свекруху, їм ніколи, там же всі зайняті. В однієї онук народився вже, їй не вистачить часу доглядати ще й матір, друга живе далеко – аж за годину їзди від мами. А ми раптово виявилися найвільнішими та доступнішими.

«Це ж твоя мати, завжди батьків доглядав наймолодший у сім’ї, у тебе дружина молода, а нам уже тяжко». А те, що ця дружина, яка молода, займається своєю дитиною, та й свекруху бачила лише кілька разів за все життя, нікого не хвилює. Ми ж сім’я.

Чоловікові навіть мамину квартиру пообіцяли потім залишити. Сама вона заповіт не писала, та й навряд чи вже напише. Ось сестри й пообіцяли, що якщо ми доходитимемо свекруху, то вони потім відмовляться від спадщини на користь брата.

А на логічну відмову чоловіка почали обурюватися. Мовляв, стільки років взагалі матір’ю не цікавився, начхати було, і тепер, коли така складна ситуація, коли потрібна допомога, відмовляється. Тієї родини, яка завжди його за рамочки виставляла. І коли свекруха спадщину отримала, і мовчки розділила її між двома донечками, і коли дітей їх, онучок коханих, з усіх сил тягла, а до нашої дитини на жодний день народження не змогла приїхати.

У свекрухи дві дорослі дочки, два зяті, які все життя з такою тещею бід не знали, чотири вже дорослі онуки, а доходжувати її маємо ми з чоловіком. Більше нікому.

Справа навіть не в тому, що вона нам ніколи не допомагала. Якби у свекрухи був тільки син, ми б стали за нею доглядати. Але тут і крім нас у неї купа близької рідні, а качку з-під неї носити мушу я, зовсім чужа людина.

Чоловік також вважає, що такий розподіл обов’язків неправильний. Запропонував продати мамину трикімнатну квартиру, купити їй однокімнатну, а на решту грошей найняти доглядальницю. Дивно, але чомусь його пропозиція не сподобалася родичкам. Мабуть, дуже комусь не хочеться, щоб квартирка з рук пливла.

По-людськи свекруху, звичайно, шкода, але зараз вона пожинає плоди того, що сама й виростила.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page