fbpx
Життєві історії
Сестри міркували, що після батька їм належить спадщина, що можна буде продати будинок, однокімнатну квартиру та троячку, купити мамі двокімнатну, тоді самі вони зможуть нарешті вирішити свої проблеми з житлом

У 33-річної Наталії нещодавно не стало батька. Після нього залишилося дві квартири і будинок батьків. Однокімнатна здавалася, а в трикімнатній вони жили всі разом колись, але так вийшло, що квартира належала тільки батькові: він до весілля зробив обмін зі своїм дядьком.

– Тато умів заробляти, – продовжує Наталія, – а останні років 15 ще й на добрій посаді сидів. Втім, у нього вся родина така: спритні, скупі. Тож у нас багато чого було. Машини, правда, продали, коли батько ще сподівався одужати. А потім він і сам заборонив інше продавати. Я з чоловіком в іпотечній однокімнатній квартирі живу, сестрі 26 років, вона заміж вийшла рік тому, жили у наших батьків. Сестра зараз на дитину чекає. Може, і неправильно так з нашого боку, але ми з сестрою обговорювали питання, що і як буде, коли не стане тата.

Сестри міркували, що після батька їм належить спадщина, що можна буде продати будинок, однокімнатну квартиру та троячку, купити мамі двокімнатну (щоб було куди приводити онуків), а самі сестри зможуть нарешті вирішити свої проблеми з житлом.

– Ти зможеш двійку купити без кредитів, та й ми з чоловіком постараємося взяти двокімнатну, не вистачить, то я і на невелику іпотеку згодна, – розмірковувала сестра, – я нічого не хочу сказати про нашу маму, але так важко жити з батьками. У кожного свій характер.

Зі сторони подивитися, мама у нас взагалі останні тижні в прострації була. А насправді, виявляється, вона теж думала про те, як усе буде після тата. І не лише думала. Після «сороковин» родичі, зібравши поминальний стіл, заговорили про подальше життя. Раніше ж не можна.

– Мама сама запропонувала сестрі, – згадує Наталія, – що вона перейде в татову кімнату, а її колишня спальня нехай буде дитячою для онука чи онуки, почала щось говорити про те, що треба робити ремонт.

Тут сестра Наталі і сказала мамі, що після того, як вони все вступлять у спадок, треба буде і вирішувати житлове питання, а робити ремонт у татовій кімнаті немає сенсу, він там досить свіжий, продати троячку можна і так.

– Ось на новій квартирі, – сказала сестра, – і будемо дитячу влаштовувати.

– Ви хочете квартиру купувати? – перепитала мама. – А що вам тут не живеться?

– Нам тут добре, – запевнила дочка, – але хочеться жити окремо. Та й Наталя закриє іпотеку. Нерухомості ж після батька залишилося багато, треба просто все грамотно розділити і прикинути, як вступати в спадок, кому де частки належать, щоб було за законом і справедливо.

І тут мама каже, що ніякої спадщини нам після батька і не буде.

– Тато ще рік тому оформив на мене дарчу на все, що в нього було, – сказала мама, – так що нікуди вступати не треба, ніяких часток виділяти не будемо, нічого продавати не хочу.

Сестри були відверто здивовані: як так? Чому тато так вчинив?

– Ви обидві заміжні, – пояснила мама, – зараз все своє продасте, купите спільне з чоловіками, а життя довге. Краще вже нехай усе на мені буде, після мене вам усе й залишиться. Порівну. Тоді й продавайте, як бажаєте. І свою квартиру я теж не продаватиму. Я тут звикла, мені подобається.

– Відмовилася навіть сестру пустити з чоловіком у свою однокімнатну, – каже Наталія, – сказала, що вона ось-ось на пенсію піде, а комуналка за троячку буде дорога, що вона її з оренди платитиме. Уявляєте? Чоловік мій не втручався, сказав, що це наші справи, що чужого йому не треба. Немає спадщини, то немає спадщини. А у сестри чоловік, дізнавшись про все це, надумав з’їжджати.

– Якщо ви так з дочками рідними вчинили, то й від нас нічого не чекайте, – сказав він моїй мамі. І не треба ось цього: «Пенсія маленька, життя дороге, в будинку треба те, в будинку треба це». Я вас, теща, знати не хочу.

Сестра впевнена, що мама сама все це придумала і провернула все таємно від рідних дочок. Її можна зрозуміти, вона разом з мамою батька доглядала, їй тепер у декреті на зніманні маятися і невідомо, коли вони з чоловіком зможуть взяти щось своє.

Гаразд, квартири, але будинок… Навіщо мамі будинок? Вона сама, без зятів, без тата, навіть їздити туди не буде. Невже квадратні метри для неї цінніші, ніж рідні доньки.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page