Ми з сестрою двійнята, зараз нам по 46 років. До заміжжя ми були дуже дружніми, а потім наші дороги розійшлися. Перший час ми ще хоч трохи зустрічалися родинами, а потім між нами наче чорна кішка перебігла.
Після весілля відразу почали жити окремо, Марія пішла в квартиру до свого чоловіка, а я до свого. Треба сказати, що наші батьки живуть в дуже гарному будинку за містом, мій батько в свій час був будівельником, то ж вдома теж все зробив до ладу.
У Марії двоє дітей – дві донечки, і у мене двоє – старший син і молодша дочка. Сестра відразу поставила питання так, що за батьками маю доглядати я, ніби вона тут ні до чого.
А років десять тому Марія виїхала в Італію, спочатку сама, а потім і родину свою туди перевезла. Про якусь допомогу мені чи батькам взагалі не йшлося, Марія постійно плакалася, що їм самим не вистачає.
Зрозуміло, що піклування про батьків було на мені. Особливо важко прийшлося, коли захворів наш батько. Майже рік я доглядала його, з роботи відразу до батьків їхала, в лікарню ходила, лікувала за свій кошт. До слова, Марія нічим тоді нам де допомогла.
Коли батька не стало, на пoхорон вона не приїхала. Сказала, що з роботи її не відпускають. Мама залишилася одна, після того як не стало батька, вона зовсім злягла. Відповідно, у мене турбот побільшало.
Ще коли батько був живий, Марія наполягала, щоб він поділив нас майном, хотіла, щоб він записав будинок на нас двох. А я була проти, бо є ще мама. І після батька вона стала спадкоємицею нашого великого будинку.
Тепер у моєї сестри визрів новий план. Вона зателефонувала мамі і сказала, що забирає її до себе в Італію. Але – мама має продати свій будинок і з грошима їхати до неї. Марії зараз потрібні кошти, вони з чоловіком взяли там квартиру під виплату. Повертатися додому вона не планує.
Бачу, мама розгубилася. Їй важко протистояти натиску Марії, яка щодня телефонує і дуже наполягає на переїзді. Сестра тим часом вже покупців на будинок шукає, вже приїжджали якісь люди, дивилися.
Не знаю, як відговорити маму від такого необдуманого вчинку. Вона зараз свій дім продасть, а чи буде їй добре в чужій країні, в чужому домі – не відомо. Та й в такому випадку я лишаюся без спадщини. Хоч вона мені не зовсім потрібна, але сам факт – чому Марії все, а мені нічого.
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.
