Непорозуміння у нас з моєю сестрою виникло лише через гроші, на жаль, через смішну, можна так сказати, суму – декілька тисяч гривень з копійками! – розповіла мені моя знайома 40-річна Ірина. – Стала дуже часто Надія брати у мене в борг гроші: то тисячу гривень, то півтори, то гривень 500, загалом, суми наче й не дуже великі.
– І часто так сестра позичала в тебе гроші? – осмілилася запитати я в неї.
– Ну, раз в тиждень обов’язково вона просила в борг, а то й частіше бувало. Телефонує – не перекинеш, мовляв, мені невеличку суму, ну просто вони мені зараз дуже необхідні, я в аптеці стою, на призначення фахівця для дитини не вистачає, я в понеділок аліменти отримаю, віддам тобі відразу все до копійки. Я їй намагалася сказати, що на такі випадки взагалі кредитки є, і з безвідсотковим кредитом на перших тижнях, а то й місяцях.
«Ой, ні, з банками зв’язуватися я не хочу!» Після цих слів сестри, я перерахувала їй суму грошей, яку просила вона, відмовити якось незручно своїй рідній сестрі, не скажеш же, що у мене тисячі гривень в кишені чи на картці немає – вона не повірить мені ніколи, адже я з тих людей, що стараються тримати якусь копійку про запас. Хоча зовсім не подобалося мені це дуже, щиро кажучи, але відмовити не можу.
– А вона що, потім не віддавала тобі гроші?
– Віддавала, звісно, позичене, але, по-перше, завжди із запізненням гарним, а по-друге, якісь невеликі суми раз у раз «губилися» десь у неї чомусь. Нагадувати про 50-100 гривень ніяково було, а вони накопичуються з часом. Я зрозуміла вже до чого це все йде і просто все стала записувати.
І потім в черговий раз, коли Надія попросила, щоб я позичила їй гроші, а я в поганому настрої була, все їй і сказала. Кажу, віддай спочатку те, що напозичалася раніше! Ось тобі роздруківка за три місяці, скільки брала, скільки віддала. Дві тисячі гривень десь поділися, не знаю де, виясняй сама, а гроші поверни, часи зараз скрутні, берегти потрібно кожну копійку.
Надія образилася на мене відразу після цих слів, розплакалася, сказала, що я недобра людина, через кілька днів перерахувала мені 2 тисячі 100 гривень, ще й з повідомленням – більше знати не хочу тебе. Ось воно мені треба, таке, за мої ж гроші? Але зате тепер – як відшептала бабуся. Грошей більше не просить після того Надія в мене і не спілкується зі мною демонстративно.
– Ти хвилюєшся через це?
– Так ось ще! Чого б це мені ще хвилюватися? Навпаки, тільки радію з того, що все так склалося, спокійніше стало, ніхто не просить нічого у мене і не скаржиться на своє життя. Мама моя хвилюється. Щиро кажучи, мама вже більше всього мені проговорила вуха – помирись та помирись з Надією, ви рідні сестри, не можна так! Потрібно спілкуватися між собою, ні в неї, ні в тебе більше в житті нікого ріднішого немає.
Виходить так, що Ірину в родині всі вважають дійсно багатою. Вона і правда живе матеріально вельми непогано, особливо, на фоні своїх рідних і близьких людей: багато працює, досить таки добре заробляє, зарплата у неї в районі 20 тисяч гривень. Ірина сама купила квартиру та хорошу машину, подорожує, одягається, іноді дає гроші своїй мамі-пенсіонерці.
– Вірніше, давала, поки не зрозуміла, що всі гроші відразу витікають Наді! – розповідає Ірина. – Тепер від мене йде тільки допомога, але не гроші: продукти їй приносю, ходжу для мами в аптеку, купую хороші і потрібні саме їй подарунки на свята. Правда, мама і їх ухитряється передати молодшій доні. Подарувала я їй машинку посудомийну на день народження, приходжу тут днями – де машинка? Немає! Мама давай щось незрозуміле говорити всяку нісенітницю. Потім зізналася – машинка у Надійки, бо шкода її, їй вона потрібніше, вона молода! Вона працює, і у неї двоє дітей, а мама одна, за собою тарілку помиє сама зовсім без проблем. Я кажу, мама, в орендовану квартиру навіщо їй посудомийка? Мовчить.
У Ірини дітей немає, у Надії їх двоє, восьми і чотирьох років, вона пару років тому розлучилася і виховує їх сама. Працює, отримує аліменти, але більше половини доходів віддає за оренду квартири, а на всьому завжди економить. Багато в чому, звичайно, за допомогою матері, яка і з дітьми сидить, і грошенят дає їй, і продуктами ділиться.
– Про величину своєї зарплати я їм не кажу, але вони, звичайно, здогадуються, що отримую я досить добре на сьогоднішній день! – розповідає Ірина. – Можливо, звичайно, в своїй уяві ще й домальовують нулик, не знаю. Але міркують, мабуть, що з такими доходами гріх просити повернути невеликий борг у бідної сестри, потрібно просто забути, і все. У мене і житло своє, і машина. Але все це я купила сама! Саме тому, що до грошей ставлюся і ставилася з особливою бережністю і розумінням. А, та що там казати! На мене все одно образилися в результаті, і, напевно, це на щастя, тому що більше ніхто не дзвонить з проханнями по три рази на тиждень.
При цьому матір Надії і Ірини ситуація дуже засмучує. Жінка все намагається помирити дочок.
– Не знаю, звичайно, що вона Надії каже, але мені постійно одні повчання вимовляє – треба спілкуватися! Треба помиритися! Вона одна з дітьми, їй складно, не ображайся на неї. Ти старша, зроби крок назустріч. Тим більше, непорозуміння ваше за якусь невеличку суму грошей, для тебе ж це зовсім нічого. Я кажу, мамо, я ні з ким не сперечалася. І миритися, в очі заглядати точно нікому не збираюся. І взагалі, кажу, мамо, я не хочу на цю тему говорити, закриємо її раз і назавжди.
Але мама не заспокоюється – як би ненароком запрошує Ірину то в гості, то на дачу в той час, коли там Надія з дітьми.
Як бути в такій ситуації?
А, можливо, і правда, Ірина неправа, цілком могла допомогти матеріально своїй біднішій рідній сестрі і племінникам? І дві тисячі гривень цих забула б, і все? Хто тут правий, не знаю.
Фото ілюстративне.