Я завжди вважала, що сестру мама любить більше, ніж мене. Так було і в дитинстві, і зараз, коли ми виросли. Мені 40 років, я заміжня. Заміж я вийшла за сусіда, тому весь час живу недалеко від мами.
А сестрі мама допомогла побудувати будинок, для цього вона їй навіть віддала частину свого городу (мені поки нічого не дісталося). Так що живемо ми всі на одній вулиці, але майже не спілкуємося. Я вже і забула, коли я останній раз була в гостях у своєї сестри.
Нещодавно вона святкувала ювілей свого чоловіка, покликала багато гостей, а мене в списку запрошених не було. Пізніше сестра пояснила, що не думала, що мені буде цікаво серед родичів її чоловіка. Але ж там була і наша рідня, а я все ж їм не чужа.
До мами я заходжу часто, питаю, що треба, допомагаю. А вона ніколи не приходить до нас в гості, і вкрай рідко зустрічається з онукою (моєю дочкою). Весь час бурчить, критикує мене, моє життя, мого чоловіка.
Навіть в найбільш елементарному я їй не можу догодити, наприклад непогано готую, іноді хочеться зробити мамі приємно, я відношу приготоване їй. Пригощаю, і ні слова – навіть спасибі не скаже. І так завжди. Щоб не робила – все погано.
Я раніше жила з думкою, що у мене хороша сім’я, але останні роки прозріла. Неначе рожеві окуляри спали! Може комусь це здасться вигаданою проблемою, Але я не схильна бачити все в темних фарбах, навпаки все завжди ідеалізую.
І тепер ловлю себе на думці, що нічого спільного в мене з мамою немає: мені нема про що з нею спілкуватися, вона дзвонить, розпитує, а потім вичитує півгодини, що я не так зробила. Який сенс мені їй доповідати, чим я займаюся, якщо все одно схвалення я не отримаю?
І з сестрою зовсім немає спілкування. Я втомилася перша йти на зустріч. Постійно ініціатива тільки від мене! Вона ніколи не телефонує перша і я не пам’ятаю жодного випадку, щоб сестра подзвонила і запитала: «Привіт, як у тебе справи?».
В основному якщо зідзвонюємося, вона скаржиться на життя або говорить про свої проблеми, а моє життя їй не цікаве. І якщо навіть вона сама дзвонить – точно їй щось потрібно.
На початку цього місяця я лежала в стаціонарі два тижня, ні сестра, ні мама до мене не приїхали. Я перестала дзвонити, і вони мені не дзвонять. І таке відчуття, що мамі і сестрі подобається такий розклад.
Чи варто далі йти на зустріч рідним, якщо у відповідь нічого?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
