Люба все життя прожила одна, так вже склалося. У свої 60 вона виглядає дещо старшою, бо ніколи за собою і не доглядала, не мала такої звички.
Жила Люба в селі, а тут роботи завжди багато. Жінка за своє життя, здається, навчилася робити все – і корову доїти, і город копати, і дрова рубати.
Вродою вона вдалася не дуже, то й парубки з їхнього села обходили її, а з дому вона рідко коли виїжджала, бо мама багато років була лежачою, от вона її і доглядала.
Інша справа – її сестра Христина. Вона красунею на все село була, всі хлопці за нею бігали. А вона собі нареченого з міста знайшла.
– Сестричко, ти ж не проти, якщо я з дому поїду, а ти вже мусиш неньку нашу доглянути, – солодко щебетала Христина Любі.
І Люба погодилася залишитися в селі біля мами, хоча мріяла про навчання в інституті, і мала для цього гарні перспективи, та заради щастя сестри, своїм майбутнім вона знехтувала.
Так і жили вони багато років – мама, тато і Люба. Батько важко працював, щоб їх всіх забезпечити, мама багато років прикута до ліжка була, то ж вся домашня робота була на Любі.
З кожним роком лице жінки ще більше обвітрювалося і вкривалося зморшками, а спина вигиналася горбиком від важкої роботи.
Спочатку мама пішла у засвіти, потім і батько покинув цей світ. А вона сама залишилися.
– Добре, що хоч я у тебе є, сестричко, – щебетала Христина. – Все ж, є з ким поговорити. Та й мої діти тебе люблять, а це не маловажно!
Люба раділа не частим приїздам сестри, все, що сама мала, їй пакувала у великі сумки. За племінників теж не забувала – коли вони були малими, то Люба їм гостинці і іграшки передавала, а як виросли, то вона вже гроші через сестру їм давала – нехай куплять собі те, що самі хочуть.
Щастя жіноче прийшло до Люби тоді, коли вона його вже й не чекала. До їхньої сусідки син повернувся. Василь з дружиною розлучився, все залишив їй і дітям, а оскільки не було йому куди діватися, то він до мами приїхав, з пустими руками. А там на подвір’ї вже сестра давно хазяйнує, і зять, який скоса подивлявся на Василя.
І якось так, слово за слово, і поріднилися душі Люби і Василя, не зважаючи на те, що він на 8 років молодший. Василь проводив багато часу у Люби, щоб не заважати вдома сестрі і племінникам. А заодно, робив у неї всю чоловічу роботу, чого вартувало лише город скопати восени.
А ще, він назвав її красивою… Люба навіть не знала, що відповісти, адже за все її життя ніхто красивою її не називав…
Щось заворушилося в грудях у жінки, їй і справді захотілося бути красивою для свого Василя… Соромно було, що на старості літ стала таке відчувати, але нічого з собою вдіяти не могла. І коли Василь запропонував їй зійтися, погодилася не думаючи.
Сестра приїхала на наступний же день, відразу як дізналася, що Люба надумала заміж виходити.
Христина кричала так, що всі сусіди мали що слухати.
– Ти геть розум втратила? Невже не розумієш, що він з тобою лише через хату, бо нема йому де подітися, – намагалася напоумити Любу сестра. – Самотньо тобі? От донька моя заміж виходить, ти б краще племінницю до себе взяла, ніж чужу людину! Та він оббере тебе як липку, не встигнеш і оком моргнути!
Поїхала Христина додому дуже зла, сказала, що якщо Люба заміж за Василя вийде, то знати її не захоче!
Люба залишилася у змішаних почуттях. З однієї сторони і справді, навіщо їй чоловік на старості років, якщо вона вже звикла сама собі у всьому раду давати? А з іншої – глянула на гарненько скопаний город, згадала, що він єдиний, хто назвав її красивою…
А навіть якщо і через хату Василь з нею? І що з того? Вона ж її заслужила, бо і маму, і тата до кінця обходила, коли сестра своє особисте життя влаштовувала. Життя одне, тому Люба прийняла рішення ризикнути, і хоч на старість, але таки спробувати стати щасливою…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
