Навіть не знаю, як правильно описати, і що взагалі думати, може хтось мені пояснить – чи правильно я зробила.
Моя рідна сестра Леся завжди любила прибіднятися, а всі навколо її починали шкодувати і дружно допомагати.
Я старша від неї на три роки, тому першою вийшла заміж і живу окремо.
Мій чоловік давно почав їздити на заробітки, тому ми живемо непогано, маємо свій будинок, купили автомобіль Toyota, щороку могли собі дозволити їздити на море на відпочинок.
Мама моя, і сестра також, жили значно скромніше, бо зайвих грошей у них не було.
Знаєте, це не просто мати трохи більше грошей, ніж мають твої рідні, бо відчуваєш себе постійно винуватою.
У мене було почуття провини, коли я купувала собі нові чоботи за три тисячі, бо бачила, що за ці гроші мама живе місяць.
З огляду на це, я завжди, як могла, допомагала мамі, а заодно і сестрі, бо інакше не могла. Чоловік знав, що я витрачаю значну суму з нашого бюджету на своїх родичів, але особливо мене за це не картав, бо виходив з того, що якщо Бог дав нам більше, то треба ділитися.
Моя сестра з чоловіком і справді на початку сімейного життя нічого не мали – жили вони у моєї мами, сестра в декреті, чоловік її заробляв мізер, то ж я завжди дарувала сестрі і її дитині дорогі подарунки, давала гроші, не очікуючи, що вона мені їх поверне.
Потім мій чоловік почав брати з собою на заробітки і Лесиного чоловіка, тому потроху їхнє фінансове становище почало стрімко покращуватися.
Через кілька років вони купили квартиру і з’їхали від мами, а зараз сестра живе я б сказала, дуже добре, але від своєї звички прибіднятися вона не відмовилася.
У неї був день народження в грудні, я подарувала їй мультиварку, якісну таку, хорошу, дорогу, щоб сестра від мене мала пам’ятний подарунок.
А днями і у мене був день народження, Леся принесла в конверті 400 гривень, як на сміх, навіть не 500.
Хочу, щоб ви зрозуміли мене правильно, справа тут не в сумі, бо гроші у мене є, справа у ставленні сестри до життя в цілому і до мене зокрема.
Вона знов почала скаржитися, що немає зараз грошей, і я зрозуміла, що вона ніколи не зміниться.
Я почекала до вечора, а коли Леся йшла додому, я поставила їй цей конверт у сумку назад.
Побачила вона його аж зранку на наступний день і образилася на мене за те, що я так зробила, мовляв, вона від щирого серця, а я так негарно поступила.
Розсудіть, люди добрі, хто з нас неправий? І як би ви вчинили на моєму місці?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.